Одразу заспокою шановних мільярдерів: цього в проєктах наразі немає – є тільки ідея.
Але спочатку – анекдот з 90-х:
– Ти за скільки купив оце?
– За 50 доларів!
– То й лох! Я таке саме купив за 100!
Якщось хто думає, що це не більше, ніж просто жарт із життя колишніх “червоних піджаків”, помиляється: адже не здасться вам жартом, коли дійсно вихваляються одне перед одним, хто скільки втратив у казіно, й хіба не вважають вони того, хто просадив більше, крутішим?
Принагідно нагадаю й про килими: вони почали зникати не стільки й не тільки з-за молі, скільки від того, що хтось в срср примудрився на них знизити ціни, – й вони одразу втратили свою єдину перевагу – ознаку крутості, престижність.(Схоже, до речі, й книги: коли не можна було дістати цікаві – тоді навіть робили муляжі їх обкладинок у закритих на ключ сервантах, а стали вони загальнодоступними – й придбавати їх було вже нецікаво, бо непрестижно; й тільки вже потім паперову літературу остаточно знищив інтернет.)
Так само зараз одяг чи авто певних престижних брендів в значно більше разів дорожче звичайних, ніж вони відрізняються суто за споживчими параметрами й якістю, – скажімо, краще (умовно) об’єктивно у 5-10 разів, а дорожче (ще більш умовно) – у 50-100.
А бари, що відрізняються лише цінами – й тому “атмосферою”, бо “не ті” – не зайдуть і не зіпсують відпочинку…А бізнес-клас у літаках: чи вартує такої різниці в цінах те, що місця – саме попереду, й право на алкоголь? Між іншим, якщо катастрофа – клас не спрацює, всі в рівних умовах…
Насправді має місце такий собі прихований податок на престиж, але не державі, а фірмам (основною статтею витрат яких часто-густо є реклама).
Інколи брати участь в цьому намагається й держава – у тому числі наша, але її квартирно-транспортний податок “на розкіш” скоріше тільки псує життя середньому класові, при цьому для справді багатих – вельми низький. На авто він, приміром, не досягає й одного відсотка на рік від вартості, ще й зафіксований у гривнях.
Вважаю, що оподатковуватися (принаймні – за часів війни!) має все, що коштує понад 1000 мінзарплат, – податком на престиж у річному розмірі 20 мінзарплат, із зарахуванням в рахунок цього податку сплачених сум податку “на розкіш”.
Надто пришвидчено відбуватиметься “податкова” амортизація – є сенс продати старе й придбати нове, а не роблять такого оподаткування лише з однієї причини: дуже багато потенційних платників – серед тих, хто його має прийняти.
Тож податок на престиж треба зробити престижним, щоб його розміром хизувалися так само, як більшою програною сумою.
Наприклад, податківці можуть регулярно оприлюднювати Почесний перелік кращих платників саме цього податку – із подальшим урочистим нагородженням орденами різних ступенів від вдячної держави, й нехай вихваляються!
Я “там” був, мед-пиво пив, поруч сидів (щоправда – не з цими), тож можу засвідчити: їм – сподобається.
Джерело: OBOZ.UA
