Головна риса президента США Дональда Трампа – він передбачуваний у своїй непередбачуваності, тому хоча після останнього саміту НАТО американський лідер і підтвердив прихильність принципам колективної оборони, до його слів все одно ставляться з насторогою, адже “завтра” все може змінитися дуже швидко та болісно.
На сьогодні адміністрація президента США продовжує послідовно підривати довіру союзників – від Японії та Канади до країн Європи. Вашингтон погрожує тарифами та виведенням військ. Найнезрозуміліше те, що у момент, коли США намагаються стримати Китай, адміністрація фактично відштовхує від себе своїх найближчих європейських та азійських союзників. Багаторічні партнери США у всьому світі стривожені й тим, що Трамп і члени його команди публічно ставлять під сумнів так звану “ядерну парасольку” – гарантії американського ядерного стримування. Рівень стурбованості настільки високий, що в липні Франція та Велика Британія підписали нову угоду про надання розширеного ядерного стримування в Європі. Зважаючи, що “ніхто не має жодного уявлення про те, що може зробити Трамп”, лідери Франції, Німеччини та Британії готуються до всіх сценаріїв, будуючи паралельні дипломатичні та оборонні інституції для захисту Європи без Сполучених Штатів.
У нинішній ситуації європейські політики усвідомили, наскільки глибоко змінився їхній світ: тепер вони повинні мати справу з Америкою, яка у кращому разі скептично, а у гіршому – вороже ставиться до Європи. Саме тому в Берліні, Лондоні та Парижі прагнуть гнучкої та дієвої групи, яка б відреагувала на те, що Мерц назвав зміною у відносинах між Європою та Сполученими Штатами. Якщо Трамп продовжуватиме відступати від американських зобов’язань на континенті, наявність такої опції може стати необхідною.
17 липня прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц підписали широкомасштабний договір про взаємну оборону, економічне співробітництво та інші партнерства. Кількома днями раніше Стармер та президент Франції Еммануель Макрон домовилися про координацію своїх ядерних арсеналів, а до цього розпочали цей процес і Німеччина з Францією. Цього тижня Макрон відвідає Мерца в Берліні, щоб продовжити процес зміцнення союзу трьох наймогутніших держав Європи.
Про те, як Європа готується захищати себе без США та чи є місце у “новій колективній обороні” для України – у матеріалі OBOZ.UA
План виведення готується
Європейці нарешті почули від президента Дональда Трампа жорсткий сигнал на адресу Росії, на який вони так сподівалися. Але вони йому не вірять. Нервовість та розчарування контрастують із короткочасним сплеском оптимізму після червневого саміту НАТО, на якому Трамп отримав збільшення витрат на оборону НАТО. У європейських столицях все одно вважають, що на горизонті маячить масштабний перегляд позицій американських військ у Європі. При цьому якщо США істотно скоротять свою військову присутність на континенті, це ускладнить протидію російській агресії у довгостроковій перспективі.
Глава політичного відділу міністерства оборони США Елбрідж Колбі, який очолює перегляд глобального розміщення сил Пентагону, заявив, що планує оприлюднити свої рекомендації щодо скорочення американського контингенту в Європі у серпні. Враховуючи його погляди на перенесення уваги США з Європи на Індо-Тихоокеанський регіон та протидію Китаю, європейські союзники більш аніж реально очікують на скорочення частини американських військ.
Обтяжує проблему той факт, що, як зазначають європейці, на сьогодні немає будь-яких обговорень з командою Колбі з приводу цього питання, внаслідок чого такі країни, як Німеччина, Польща, Італія та Великобританія, на території яких дислоковані значні американські війська та техніка, залишилися в невіданні щодо свого майбутнього. Усе це нервує головні столиці ЄС. За повідомленнями Financial Times, першим не витримав міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус, який попросив голову Пентагону Піта Гегсета надати “дорожню карту” виведення американських військ із Європи. Спроба позначити Берліну та його європейським союзникам конкретні терміни виведення американських сил, щоб розставити власні пріоритети, викликає “роздратування інших членів НАТО”, які вважають, що підштовхування США до роз’яснення того, як швидко вони планують виведення військ, може стати “пророцтвом, яке, ймовірно, справдиться”.
Та навіть без звернень німецького міністра вистачає натяків. Серед них численні заяви як Піта Гегсета і віцепрезидента США Венса про те, що Європі не варто більше розраховувати на військову силу США. Кілька днів тому, вже після “чудового саміту” НАТО, Трамп у притаманній йому “товарно-грошовій” манері прямо вказав на “деяку незадоволеність” Німеччиною та Південною Кореєю, зокрема через високу вартість розміщення американських військ у цих країнах. “У нас 45 000 солдатів у Південній Кореї. У нас 52 000 у Німеччині. Це величезне економічне зростання для них, величезні гроші та величезні втрати для нас”, – зазначив президент США.
Оборонний трикутник Європи
Цілком зрозуміло, що на цьому тлі у Франції, Німеччині та Великій Британії сумніви щодо прихильності США до союзницьких зобов’язань лише зростають. Президент Франції Еммануель Макрон, який роками просуває ідею “стратегічної автономії Європи”, тепер ще масштабніше взявся за цей напрям, оголосивши початок розгляду питання загальної ядерної “парасольки” для усієї Європи під егідою Франції. Канцер Німеччини Фрідріх Мерц прямо заявив: “Ми маємо готуватися до того, що Дональд Трамп більше не буде беззастережно підтримувати принцип колективної оборони НАТО, і повинні зробити все, аби захистити себе власними силами”.
На екстреній нараді у Брюсселі лідери ЄС схвалили пропозицію Європейської комісії, яка передбачає виділення країнам-членам до 150 млрд євро на оборонні витрати, а також плани, що дозволяють країнам використовувати свої національні бюджети для потенційних видатків 650 млрд євро на оборону протягом чотирьох років.
Британія та Німеччина 17 липня підписали договір про безпеку, який містить зобов’язання про взаємну допомогу у разі збройного нападу. Крім цього, вони разом експортуватимуть спільно вироблену військову техніку, зокрема й бронемашини Boxer та винищувачі Typhoon. Найбільшу з 1945 року угоду підписали Кір Стармер та канцлер Німеччини Фрідріх Мерц. Договір також передбачає спільні військові навчання та додаткове розгортання військ на східному кордоні НАТО, ймовірно, в Естонії та Литві, спільні закупівлі та розроблення зброї нового покоління, а також велику угоду щодо артилерійського заводу для виробника зброї Rheinmetall у Британії.
Угода між Британією та Німеччиною завершила трикутник оборонних угод між трьома великими військовими державами Європи. Інші – це угода Ланкастер-Хаус 2010 року, укладена між Британією та Францією, і Аахенська угода 2019 року між Францією та Німеччиною.
Для Німеччини угода має особливе значення, оскільки Британія поряд із Францією залишається однією з двох європейських ядерних держав. Хоча в тексті договору прямо не згадується ядерна зброя, ФРН розраховує на додатковий захист у межах британського ядерного потенціалу, окрім існуючої американської “парасольки”. Таким чином, європейські члени НАТО розпочали підготовку до можливого скорочення військ США на континенті. У європейських колах альянсу переконані, що Трамп скоротить чисельність сил, дислокованих у регіоні, яка зараз становить близько 80 тис. осіб, перенаправивши їх до Азії та Близького Сходу. Обговорюється сценарій виведення від 10 тисяч до 20 тисяч американських військовослужбовців.
Спільна ядерна парасолька
Два члени Ради Безпеки ООН, які мають ядерну зброю, – Франція та Велика Британія, ще раніше, у липні, підписали декларацію, в якій уперше зазначено, що “відповідні сили в галузі ядерного стримування обох країн є незалежними, але готові координувати будь-які заходи у відповідь на ядерну загрозу безпеці в Європі”. З потужністю ядерних сил Великої Британії чи Франції “може зіткнутися будь-який противник, який загрожує їхнім життєво важливим інтересам”, наголошується у документі. Крім того, у межах партнерства “Промислова Антанта” вони розроблюватимуть та випускатимуть нові види озброєнь, у тому числі й нову модель ракет Storm Shadow, які зараз поставляються в Україну. Аналітики охарактеризували угоду, відому як Нортвудська декларація, лише як перший крок до створення європейського ядерного стримування.
“Наші супротивники знатимуть, що будь-яка надзвичайна загроза цьому континенту викличе реакцію з боку наших двох країн”, – зазначив Стармер. Зі свого боку Макрон, заявив, що жодні дві інші країни не мають “такої близькості щодо ядерної доктрини” і що це “послання, яке наші партнери, а також наші супротивники, мають почути”. Серед них – Сполучені Штати та, звісно ж, путінська Росія, яка за останній час кілька разів погрожувала світу своєю ядерною зброєю.
Самостійний європейський оборонний альянс
Якщо США вийдуть, то Європа буде змушена створити новий військовий блок, вважає колишній головнокомандувач Європейського командування США та верховний головнокомандувач НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс. Наприклад, створити Європейську організацію договору – новий альянс, заснований на структурі НАТО, але без США. Можливо, за участю Канади, яка вже проявляє інтерес. У новому об’єднанні ЄС візьме на себе роль військового альянсу, використовуючи існуючі структури блоку та розширюючи власні воєнні операції.
На цьому фоні Євросоюз та Канада підписали угоду про партнерство в галузі безпеки та оборони на останньому саміті ЄС. Тепер Канада братиме участь у SAFE (“Дія з безпеки для Європи”), спільному фонді позик ЄС для військових закупівель у розмірі 150 мільярдів євро. Домовленість прокладе шлях для північноамериканської країни та членів ЄС до об’єднання військових закупівель, що зробить доступ до боєприпасів швидшим та дешевшим, а також об’єднає ресурси для придбання дорогих і складних оборонних систем. До речі, Канада вже розглядає можливість відмови від участі в американській програмі F-35 на користь шведських винищувачів.
У цьому напрямі європейці можуть також згадати про те, як функціонував Західноєвропейський союз, який, об’єднавши європейські країни, членів ЄС у військово-безпековій сфері, припинив існування у 2011 році. Союз засновано згідно з Брюссельським договором 1948 року про співпрацю в економічній, соціальній і культурній галузях та колективну самооборону між Бельгією, Великою Британією, Люксембургом, Нідерландами та Францією. З часом до них доєднались на постійній основі Німеччина та Італія, а до співпраці з ЗЄС були залучені всі члени Євросоюзу.
“Західноєвропейський союз був прообразом європейського НАТО. Там були прописані абсолютно всі стандарти, починаючи від Ради голів держав, парламентської асамблеї, оперативних штабів і так далі. Все є. Треба просто взяти з полиці, струсити пил, подивитися, що можна додати, що відняти – і готова структура. Але у цій структурі Україна вже не буде жебрачкою. Наша країна має найбільш боєздатну армію, яка воює вже кілька років. Тому вона вже буде країною-засновником такої структури, і ми будемо вирішувати, чи пускати туди умовного Орбана або умовного Фіцо. Ось про що йдеться” – таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZ.UA висловив ексміністр закордонних справ України Володимир Огризко.
США за Трампа налякали Європу потенційним зменшенням військової присутності
Дональд Трамп проводить політику, яка дійсно ставить під сумнів американські гарантії для союзників по всьому світу. Його заяви про те, що він ще подумає, чи захищати, наприклад, країни Балтії у разі війни з Росією, багато хто сприйняв як ледь не заохочення Кремля до агресії. Тому нині як ніколи стоїть питання щодо забезпечення суб’єктності Європи в оборонній сфері. І з цього погляду, останні події сприяють усвідомленню: Європа має навчитися захищати себе без спирання на Сполучені Штати. Я переконаний: якщо Європа зможе досягти суб’єктності в оборонній сфері, розмова з США зміниться – не лише в питаннях безпеки, а й торгівлі та інших сферах – таку думку в ексклюзивному коментарі для OBOZ.UA висловив виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов.
На думку Олександра Леонова, окремі держави визнають – їхні армії не здатні стримати Росію. Потрібно не лише переозброєння, але й розширення збройних сил. Цей ланцюг подій свідчить про зростання усвідомлення вразливості Європи. Водночас вразливість може бути джерелом пасивності або спонуканням до дії. І приклад Ізраїлю, який розгромив Іран, попри кількісну перевагу останнього, має показати Європі: технологічна перевага у війні вирішує все.
“Щодо питання: чи буде скорочення американського контингенту в Європі? Після саміту Альянсу Трамп заявив, що поки він президент – Росія не нападе. На сьогодні це досить вагомий фактор. Також знаковим є те, що США вперше з 2008 року повернули ядерну зброю до Великої Британії. Це, можливо, натяк Росії на серйозність намірів. Європа роками роззброювалась. Але, наприклад, німецька база Рамштайн – досить фінансово затратна у використанні. Ще за адміністрації Байдена розглядалася ідея її часткової релокації до Румунії. Якщо американські бази пересунуться ближче до України – в Польщу або Румунію – це буде непоганим варіантом. Однак повне виведення – це складна і тривала процедура, яка може розпочатися лише після майбутніх рішень Конгресу США. Але там можлива зміна балансу сил після виборів у 2026 році, що вплине і на самого Трампа, і на його можливості схвалювати ті чи інші рішення”, – зазначає Олександр Леонов.
На думку експерта, попри всі останні відносно позитивні заяви, залишається проблема: п’ята стаття Вашингтонської угоди не зобов’язує всі країни НАТО одразу відправляти війська. Кожна держава самостійно вирішує, як допомагати. Це породжує серйозну небезпеку, особливо в умовах непередбачуваності Трампа. Тому з’являються нові ініціативи створення альтернативних альянсів, таких як співробітництво Британії, Франції та Німеччини. Адже ніхто в Європі не впевнений, як діятимуть США у критичний момент.
“Ідея, що Росія може завдати демонстративного удару, щоб довести неспроможність системи колективної безпеки Європи є цілком можливою. Після чого висуне ультиматум: зняття санкцій, гарантовані закупівлі її енергоресурсів. Це єдиний шлях виживання для Росії, особливо у разі припинення вогню в Україні. Її економіка потребує доступу до європейських ринків. Саме санкції Європи, а не США, завдають Росії вирішального удару. Тому так звана “коаліція охочих”, яку ми нині асоціюємо з підтримкою України, може стати прототипом майбутнього альянсу для війни з Росією. У них є кошти, технології, виробництво всіх необхідних видів зброї – літаки, ракети, танки”, – вважає Леонов.
На його думку, новий союз має будуватися за чіткими критеріями. Без Угорщини чи Словаччини, які демонструють політичну ненадійність. Потрібен механізм виключення країн, що руйнують єдність, а зобов’язання мають виконуватися чітко – зокрема, щодо витрат на оборону.
“Україна має стати частиною цього союзу. Прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск нещодавно заявив у Лондоні, що не варто боятися Росії, коли спільні європейські збройні сили перевищують російські і за чисельністю, і технологічно. Він також зарахував до цього потенціалу й українську армію. Паралельно Україна має здійснити серйозні внутрішні реформи, щоб на неї розраховували як на повноцінного союзника. Але вступ до ЄС неминуче призведе і до вступу в новий військовий альянс. Це шанс не лише для України, а й для Європи забезпечити довгостроковий мир. Єдиний спосіб жити поруч із Росією – це потужне стримування об’єднаної Європи. Тому, з одного боку, потенційний вихід США з європейського континенту – це проблема, а з іншого – це значний шанс для України отримати своє законне місце у спільній обороні у Європі”, – констатував Олександр Леонов.
Джерело: OBOZ.UA
