Спосіб існування держави, який полягає у постійному поширенні простору називають імперією. Вона розповзається як пляма з колись малопомітного центру поглинаючи сусідні території.
Її носії завойовують чужі землі, певні власної вищості над їх мешканцями. Відчуття цієї вищості, імперська пиха, яка виливається у віру в глобальну місію переробити цілий світ по своєму, надихає будівничих імперії.
Російський імперіалізм інший. Тому, що він про завоювання не лише територій, але й людей, що їх населяють. “Ми забираємо вашу землю, не тому, що ми сильніші, цивілізованіші, живемо краще, а тому що ви – це ми, а значить ваші землі завжди були нашими”.
Те, що хтось із завойованих стає частиною імперської верхівки, долучається до її поширення є не запереченням імперськості Росії, а її суттю. Бо усі ці безбородьки ніколи не були якимось іншими, вони завжди були як “ми”, лиш через чиїсь інтриги забули про це. Інші, не такі талановиті, теж можуть і мають долучитися до цього “ми”, хай не до верхівки, а просто маси, великої, страшної. Але й так зможуть відчути силу приналежності до чогось грізного.
“Стань як ми, відчуй задоволення від того як нас бояться в світі” – цим спокушає завойованих імперія. “Стань знов сильним і грізним!”.
Тому російський імперіалізм – це не завоювання, а повернення. Тому йому так важливо апелювати до минулого, яке має пояснити – “тут завжди були і будемо ми”.
Джерело: OBOZ.UA
