Президент США Дональд Трамп зробив заяву, що готовий обміняти допомогу Україні на рідкісноземельні метали. Але як прагматичний підхід бізнесмена може змінити хід війни і чому нам важливо як не прогаяти момент, так і не продешевити?
У своїй статті на OBOZ.UA від 22 січня 2025 року, якраз після інавгурації Трампа, я описував кроки, які Україні потрібно зробити, щоб не загрузнути у болоті “перемир’я”, яке призведе до третьої світової війни, а впевнено перемогти.
Одним із завдань української дипломатії мають стати торги із 47-м президентом США: запропонувати йому в обмін на всеосяжну допомогу те, від чого він ніколи не зможе відмовитись. І це не Нобелівська премія миру – а збагачення. Збагачення шляхом відновлення американськими компаніями зруйнованих українських міст, сіл та інфраструктури, а також участь США у розробці родовищ корисних копалин. Про стратегічну важливість рідкісноземельних металів України говорив й президент Володимир Зеленський під час презентації свого “плану перемоги” восени 2024 року.
Завдання України – купити прихильність Дональда Трампа як бізнесмена, запропонувати йому те, чого ніколи не зможе запропонувати Росія. Тим паче, що у питаннях видобутку ресурсів США і Росія якраз конкуренти, і Вашингтону важливо не лише зберігати санкції проти Москви, а й посилювати їх. Особливо у видобувному секторі.
Але щоб усе це надати 47-му президентові США та його спадкоємцям, необхідно звільнити територію України, де розташовані найбільші поклади ресурсів.
Те, що Дональд Трамп прямим текстом зараз говорить про рідкісні метали, показує, що він особисто форсує події, бо має останній президентський термін, за який він повинен встигнути зробити, що намітив. Трамп не зволікатиме, він форсуватиме події, максимально прискорюватиме процеси. Овальний кабінет у Білому домі за Дональда Трампа буде “динамо-машиною”, а не “сонним царством”, як за Джозефа Байдена.
При цьому хочу звернути увагу на те, що президент США говорить саме про рідкісноземельні метали, тоді як тимчасово окуповані території багаті й на інші ресурси, у видобутку яких можуть бути зацікавлені компанії США. А також у багаторічних проєктах щодо відновлення звільнених територій – а це сотні мільярдів доларів інвестицій у будівництво! І це нас повністю влаштовує.
Але починаючи торги, варто розуміти наші цілі, які якщо й матимуть компроміси, то незначні. Без звільнення Донецької та Луганської областей рідкісноземельних металів Дональду Трампу не бачити, і йому це необхідно чітко донести. І це не тому, що ми такі принципові, а тому, що основні їхні поклади розташовані саме там.
За приблизними підрахунками, потенціал родовищ рідкісноземельних металів оцінюється у $15 трлн. Але Дональду Трампу потрібна синиця в руках чи він готовий пополювати на більшого птаха?
Аналогічно й Київ, який отримав сигнал про готовність до торгів від США, має розглядати (і пропонувати) не лише отримання допомоги у вигляді розширення обсягів постачання, а й номенклатури озброєнь та техніки. Адже існує безліч категорій, які Україні постачалися у дуже мізерних кількостях за просто величезних запасів її на складах або не постачалися зовсім.
Із Дональдом Трампом треба говорити як із бізнесменом у межах укладання вигідної угоди. Але взаємно вигідної, а не навпаки. Тут не можна недооцінювати майбутнього бізнес-партнера, але й самим продешевити суворо забороняється.
Навряд чи 47-й президент США до кінця розуміє, яка на нього може очікувати перспектива розвитку на звільнених територіях. Але часу для того, аби протягом другого терміну Трампу все реалізувати, може фізично не вистачити, якщо робити ставку лише на зусилля України.
З 2022 року, коли я казав, що “Захід нам допомагає менше, ніж міг би”, що у нього є “прихований потенціал, який не вивільняється”, то дуже часто чув у відповідь вкрай безглузде, але до образливого зухвале: “Так вам ніхто нічого не винен!”
Так, нам “ніхто нічого не винен” після невиправданих надій на Будапештський меморандум. Нам “ніхто нічого не винен” за те, що Україна, маючи одну з найсильніших армій у Європі, десятиліттями стукала в зачинені двері НАТО, прийняття куди могло б запобігти цій кровопролитній війні. І “ніхто нічого не винен” за те, що Україна стала форпостом для Європи, запобігаючи вторгненню Росії в країни ЄС.
Але якщо “ніхто нічого не винен”, то може скористаємося шансом, коли зможуть бути винними?
Операція “Буря у териконах”
Як я вже зазначив вище, поклади рідкісноземельних металів в Україні оцінюються приблизно у $15 трлн.
Натомість операція “Буря в пустелі” коштувала американському бюджету $102 млрд. Операція НАТО у Югославії – $43 млрд, але це були загальні внески Північноатлантичного альянсу, а не лише США. Війна у В’єтнамі, яка тривала 8 років, обійшлася Штатам приблизно $740 млрд і не принесла абсолютно ніякої довгострокової вигоди.
Це лише кілька прикладів відомих в історії операцій, які вважаються як успішними, так і провальними.
У випадку з Україною участь армії США (уявімо такий варіант) проти такого фактично виснаженого противника, як російські окупаційні війська, не буде “довгою війною”. Вигода ж? Лише на відновленні звільнених територій американські компанії повністю окуплять витрати, які можна порівняти з “Бурею у пустелі”.
Заради такої перспективи військовий контингент й справді можна відправити, аби гарантовано повернути окуповані території та скоротити терміни окупності за президентства Дональда Трампа. І це дійсно буде те саме Make America Great Again (MAGA), а не підлещування перед недобитим воєнним злочинцем.
Крім того, у цій історії з можливою більш глобальною допомогою Україні є свій дуже важливий момент – ослаблення Росії на тлі її поразки. Адже й на цьому Білий дім має можливість розіграти козир у рукаві, який свого часу вже розігрувався, але не особливо впевнено, саме тому й не мав успіху. Але це вже зовсім інша історія…
Джерело: OBOZ.UA
