Максим Ємець – український Воїн, надійний у бою, відповідальний за життя своїх підлеглих та суміжників, який десятки разів ризикував своїм життям на найгарячіших ділянках фронту, гострий розумом, сміливий не тільки перед ворогом, але й перед генералами, який служив не за звання та посади, а за совість, загинув під обстрілом біля Покровська 4 лютого.
Для мене честь бути його другом.
Максим народився 21 вересня 1994 року у місті Косів Івано-Франківської області, навчався у гімназії-інтернаті, потім в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі. Але у дорослому житті Максим обрав шлях солдата – 4 серпня 2014-го він став до лав 54-го розвідувального батальйону.
В армії здобув офіцерську освіту – курси в Одеській військовій академії. Був командиром взводу у 10-й гірсько-штурмовій бригаді, потім командиром піхотної роти у 24-й механізованій бригаді, оперативним черговим відділення поточних бойових дій штабу 24-ї омбр.
На посаді командира розвідроти 24-ки зустрів війну, пройшов усе пекло боїв у Попасній.
1 червня 2022-го Максима призначили командиром мотопіхотного батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади, який в цей момент вже вів бої у Сіверодонецьку та опинився у важкому становищі. Я в той момент якраз був там, і нас познайомив по телефону Андрій Боєчко.
Для оборони Сіверодонецька українське командування не зосередило достатню кількість військ, в результаті ворог швидко захопив половину міста, і тільки після того туди поспіхом кинули війська, які були поруч – у тому числі мотопіхотний батальйон 10-ки, якому довелось вступати у зустрічний бій без будь-якої підготовки, без розвідки, на точки, які давно зайняв ворог, ну як завжди у нас застосовують резерви. Командувати обороною Сіверодонецька керівництво ЗСУ в цьому хаосі призначило раптом генерала В.Зубанича, який взагалі не розумів ні обстановку ні можливості військ. Ємець отримав батальйон, який вже був серйозно дезорганізований, поніс втрати та втратив боєздатність. Він не міг створити диво, і намагався виконувати неадекватні накази так, щоб зберегти людей, і доповідав справжню обстановку, оскільки був зі своїими бійцями. Тому комбатом Максим був всього шість тижнів, і його зняли з посади, Зубанич зробив його винним за втрати деяких позицій.
Після Сіверодонецька Ємець перевівся у загальновійськову частину ГУР МО, і знайшов себе. Постійні ризиковані операції на різних найгарячіших ділянка фронту. Балаклійський прорив та звільненя Куп’янську, бої за Соледар, Бахмут, рейди в Росію, Авдіївка, оборона Харкова, Покровськ… Максим завжди говорив та мріяв про якісне планування, нові технічні засоби війни, ефективне знищення ворога та виконання завдань. Ємця відрізняла ініціативність, бажання брати на себе відповідальність, велика енергія, він завжди був у військах, щоб бачити обстановку на власні очі, він літав із штабу в штаб для організації взаємодії, знав усіх командирів та усі підрозділи у зоні своїх дій.
Мене вражало, у критичних ситуаціях він заради підлеглих міг йти на конфлікт з деякими керівниками. Так, крім Зубанича він вступив у конфлікт генералом Богомоловим. “Ну хай ображається, я ж це не для себе зробив, а тому що я відповідаю за виконання завдання та за наших людей. З війни мене не заберуть, ну понизять у званні, я за це не чипляюсь, мені важливіше чесно дивитись людям в очі”.
У травні 2024-го Максим брав активну участь у зупинці російського наступу на Харківщині, обороняв Старицю спільно з підрозділами 42-ї механізваної бригади, тоді у важкій обстановці російське угруповання було розгромлено, ГУР зіграв важливу роль у тих боях.
А у грудні Максим прибув на Покровськ. Він знав обстановку досконало і його оцінки рішень та командирів були завжди точними. Саме він познайомив мене з комбатом 155-ї механізованої бригади, який пішов штурмувати посадку, бо більше не було кому, а саме Максим залишився на командному пункті батальйону, і фактично керував цим боєм:
Мета цього відео було показати вищому командуванню реальні проблеми у 155-й бригаді та на фланзі Покровська загалом.
Саме Максим пригорнув увагу до критичної ситуації з підрозділу 32-ї механізованої бригади, який було оточено у селі Шевченко, і завдяки цьому вдалось підняти розголос у деяких штабах, і воїни 425-го штурмового полку “Скала” взяли на себе відповідальність, і провели важку операцію, щоб врятувати оточених бійців після трьох тижнів боїв на морозі/
Ємець був унікальною людиною, який дуже близько до серця брав усе. що відбувається на війні, будучи при тому професійним бойовим командиром, і намагався вплинути на обстановку усіма силами, знищувати ворога через органіацію управління, розвідки, взаємодії, він досконало розбирався в ситуації і був нестерпним до брехні у доповідях, яка призводила до ризику для людей. Це був витривалий та стійкий командир, який вмів впорядковувати хаос, і не боявся криз та ризиків, а сміливо приймав виклики. Десятки разів він ризикував життям, потрапляючи під обстріли снарядів, ракет, Ланцетів, авіабомб.
Мав рідкісні комунікативні здібності, контактував з великою кількістю людей, і брав енергію із спілкування. Я кілька разів робив збори для його підрозділу, давав його контакти як відповідальної особи.
Коли 11 березня 2024-го його підрозділ отримав завдання провести операцію в РФ, яку ворог викрив, під щильним вогнем, Максим не залишився у штабі, а записав та передав мені повідомлення на випадок загибелі, і пішов з усіма, тому що дуже цінував свій колектив. Максим дуже любив та поважав командира свого підрозділу ГУР МО, з яким він воював у Покровську.
Дякую за твій час, за твоє натхнення, за щастя знати тебе та робити речі, потрібні для перемоги. Я напишу, як ти прохав, про Сіверодонецьк, оприлюдню твоє повідомлення на випадок загибелі, і я ніколи не забуду твою небайдужу душу, яка допомогла зберегти так багато життів на війні, і знищити так багато наших ворогів.
Честь, Друже…
На фото: Максим Ємець у тільки що звільненому Куп’янську, у який він увірвався серед перших, вересень 2022-го року.
Джерело: OBOZ.UA
