“Пожежі та руйнування” – “Моторошний момент удару по Києву” – “Горять багатоповерхівки. Є жертви” – “Удар по Києву розніс промзону” – “Від вибухів у повітря здійнялася земля” – “Звірячий удар по Києву” – “Вогонь, руйнування та загибла людина” – і так далі, Це назви відео, в яких телеканали та пабліки розповідають про ракетний удар рашистів по Києву вранці 12 лютого. Один загиблий, четверо поранених. Загалом, як на мене, дещо забагато експресії та відсутня інформація, що запущені по столиці були шість балістичних ракет, усі збиті, проте з різною успішністю (у деяких з них боєголовки вибухнули не у повітрі, а на землі).
Але різниця з тим, що писалося наприкінці літа минулого року, колосальна. “Страшна ніч в Києві. Наліт ракет КНДР” – “Жахлива ніч для киян! Летіли ракети КНДР”. – “Моторошно: атакували Україну 16-ма ударними безпілотниками та 6-ма ракетами”. І т.д., і т. ін.. Так анонсували свої відео деякі телеканали 6 серпня 2023 року. Тоді по Києву було запущено 4 ракети, всі збиті, а у Броварах одна ракета спричинила незначні руйнування без людських жертв. І це, на думку численних редакцій телеканалів, було моторошно, жахливо, страшно… Отож сидиш і думаєш: чи то журналісти наші стали, нарешті, професійнішими, чи їм скомандували не істерикувати?
Утім, маємо те, що маємо, заслуговуємо ми на нього чи ні.
А ще я міркую: невже не можна якось по-іншому реагувати на справді страхітливі удари з повітря – і журналістам, і владі, і всьому суспільству?
Можна. Британці у Другу світову війну витримали куди жахливіші повітряні атаки літаками та ракетами. Звернімося до авторитетної електроної енциклопедії Вritannica. “Починаючи з 7 вересня [1940 року], Лондон був атакований 57 ночей поспіль”. Найруйнівніша атака на Лондон була здійснена надвечір 29 грудня 1940 року, коли 136 німецьких бомбардувальників скинули на місто кілька десятків тисяч запалювальних бомб. У масштабних пожежах загинули 160 людей, близько 250 були поранені. “Вогонь спустошив історичний центр міста, зруйнувавши численні історичні пам’ятки XV-XVII століть” (Battle of Britain). У 1941 році масовані авіаційні удари по Британії припинилися, натомість 13 червня 1944 року по Лондону вперше вдарили німецькі крилаті ракети Фау-1, понад 2400 з яких влучили по британській столиці. “Перша Фау-2, використана у бою, була випущена по Парижу 6 вересня 1944 року. Через два дні перша з понад 1000 ракет була випущена по Лондону. Впродовж лютого та березня 1945 року, лише за кілька тижнів до закінчення війни в Європі, щотижня запускалося в середньому 60 ракет. Фау-2 вбивала приблизно п’ять осіб за один запуск (проти трохи більше двох за один запуск для Фау-1). Не існувало захисту від Фау-2; її не вдавалося перехопити, і, рухаючись швидше за звук, вона з’являлася несподівано” (Strategic missiles). Загалом від ракетних ударів загинуло понад 10 тисяч лондонців, але жодна британська газета не волала про “жахливі та страшні ночі”; якби хтось утнув таке, гадаю, законослухняні британці повісили б такого персонажа на найближчому дереві.
Зауважте: з літа 1940-го по літо 1941-го Велика Британія самостійно відбивала атаки нацистів і фашистів (німців й італійців), підтримуваних більшовиками (росіяни). Скажімо, СССР надав Третьому Райху надважкі 5-тонні бомби, яких у німців було обмаль; про постачання паливно-мастильних матеріалів краще промовчимо – постачання регулярне та вельми об’ємне. Так, Британія мала домініони, але вони були далеко; найближчий – Канада – за Атлантикою. Крім того, британські війська воювали на всіх океанах, на півдні Європи та на півночі Африки, в Іраку та на Африканському Розі. Але то були британці, громадяни найдавнішої парламентської демократії Європи. А на додачу до цього біля керма США стояли лідери зовсім іншого ґатунку…
Чому вистояли британці? Висновок Дж. Орвелла: “Енергія, яка дійсно формує світ, випливає з почуттів – національної гордості, пошани до лідерів, релігійних переконань, войовничих завзять…” Саме ця енергія і ці почуття лежали в основі порятунку Британії. Але у британців були чималі підстави для гордості, гідні лідери, щирі переконання та бойове завзяття. А у нас є?
Джерело: OBOZ.UA
