На п’ятий день повномасштабного вторгнення РФ одеситка Маріанна вирішила, що дітей треба рятувати, і почала шукати в інтернеті волонтерів, які могли б допомогти. Знайшла сайт, на якому були зібрані пропозиції житла від різних людей із різних куточків світу. Так жінка з дванадцятирічним сином та півторарічною донькою опинилася у Франції. За майже три роки життя у чужій країні, попри те, що змогла розвивати власну справу, Маріанна переконалася в одному – її серце в Україні. Про труднощі життя у Франції та власні перемоги жінка розповіла OBOZ.UA.
Думали, що це на кілька днів
На сайті, який я знайшла, потрібно було просто зареєструватися, розмістити фото родини та коротко розказати про себе. Після активації на пошту прийшов перший лист, він був із Франції, від родини, яка пропонувала на два місяці, тобто до травня, перечекати у їхньому гостьовому будинку. Всі ми думали, що це на декілька днів, тому ця пропозиція мене влаштувала.
Буквально за один день ми зібралися. Виїжджали через Румунію, владнали питання з документами, молодшу дитину вписали у мій паспорт. Нам допомагали волонтери, взагалі на своєму шляху я зустрічала багато українців, які нам допомагали. Зрештою, вдалося вилетіти у Францію.
Я навіть не розуміла, куди я їду. Про Францію знала лише, що там є Ейфелева вежа, і це все. У яку сторону Франції ми прямуємо, я також не розуміла. Прилетіли ми в марсельський аеропорт. І звідти нас забрав господар будинку. Ця родина нас зустріла дуже привітно, але виявилось, що на той момент будинок, у який ми мали заселитися, вже віддали іншим людям. Але в них виїхала бабуся до будинку для літніх людей, тому на кілька місяців звільнилася її квартира. Вони її планували продавати, тому надали нам квартиру також до травня. Ось так я опинилася у Франції з дітьми.
Шукала можливості заробітку у Facebook
В Україні, в Одесі, у мене був власний бізнес – маркетингова агенція. В один день зі зрозумілих причин ми втратили всіх клієнтів з України. А поки я їхала, я шукала у групах у Facebook, писала у приватні повідомлення всім українцям, кого знала і кого не знала, шукала людей в інших країнах і пропонувала їм допомогу в маркетингу, у розвитку бізнесу тощо. Таким чином я взяла декілька перших проєктів й далі потроху розвивалася.
У мене були записані власні авторські курси з маркетингу, з різних технологій. Це була просто удача, тому що це для мене було хобі, я ніколи не робила ставку на розвиток цього напряму. Але поки ми тут з дітьми влаштовувалися, в мене почали купувати ці курси. І таким чином ми перечекали, тому що у Франції не так, як у Німеччині, де відразу видають допомогу. Ми сім місяців чекали лише на перші спеціальні виплати. Тобто цей період потрібно було за щось жити. Відразу вони також не відправляють на роботу. А із маленькою дитиною ще складніше. Запис у ясла тут на роки вперед, потрапити просто так було дуже складно. До того ж опинилися ми в невеличкому селі. І можливостей для заробітку чи роботи там взагалі не було. Але я написала місцевому меру, що вмію організовувати людей і надавати їм послуги з маркетингу чи розвитку бізнесу. Він звів мене з місцевим бухгалтером, я знайшла юриста і таким чином відкрила власний бізнес і у Франції також.
Уже три роки борюся з місцевою системою оподаткування. І дедалі складніше й складніше “випливати” з цього, тому що я досі в мінусах у європейській компанії. Дуже складно. Податки “прилітають” звідки не чекаєш.
Але так чи інакше, потроху я почала вивчати мову. Зараз у мене вже рівень В1. Я планую надалі навчатися на курсах при університеті. Виграла грант на розвиток напрямку освітньої платформи, яка з перекладом йде. І також хочу викладати у закладах вищої освіти. Але це згодом, тому що не все так просто. І рівень французької має бути, і французький паспорт, і багато чого ще.
У французів зовсім інша ментальність. Тобто люди можуть однією рукою тобі допомагати, а іншою зробити для тебе неприємну ситуацію. І це для них норма.
Люди скрізь люди, є добрі, але зустрічаються й погані. У Франції вкрай складна адміністративна система, дуже бюрократизована. Мені як фахівцю з діджитал-технологій дивитися на цю величезну кількість папірців, паперу взагалі, який тут постійно друкується і викидається, – це як ножем у серце.
Проблеми та кризи дітей
У Франції мені подобається підхід до освіти дітей. Це сімейна нація. Тобто в них культ сім’ї. Це скрізь бачу. Вони дуже привітні до дітей, у них гарне та цікаве навчання.
Є і мінуси, і плюси. Але це дуже складна країна для інтеграції. Франція цьому жодним чином не сприяє. Тобто вона не відправляє тебе на мовні курси. Аби мовні курси отримати, потрібно пройти сім кіл пекла. І не факт, що ти їх отримаєш. Також не надають тобі допомогу з пошуком роботи. Дуже складно інтегруватися.
Коли ми приїхали до Франції, старшому синові було 12 років. Зараз йому 15. І йому складно було інтегруватися саме через мову. Він закрився в собі на дуже довгий час, ні з ким не спілкувався. Це було великою проблемою. Зараз потроху починає спілкуватися і товаришувати з іншими підлітками.
А в молодшої доньки була криза, зараз ми з психологом це вирішуємо. Тому що тато залишився в Україні. І для неї це було дуже-дуже важко. У чоловіка був “білий квиток”, але ми вирішили, що він має перечекати. Він одразу пішов до ТЦК, його не взяли через стан здоров’я. Але чекав, що він знадобиться. А ми переїхали. Дитині було дуже складно. Через 10 місяців він вирішив, що поїде до нас. На той момент у мене була погана ситуація зі здоров’ям, я почала непритомніти. Йду з дитиною по дорозі й падаю під автівку. Мені було складно. І дитина все це бачила. А в доньки зупинився розвиток. Навіть наші фахівці, українці, ставили їй діагноз аутизм.
Коли тато приїхав, стало трошки легше. Близько трьох років вона почала потроху говорити. Зараз говорить обома мовами. І, звичайно, продовжуємо ходити до психолога. Минулого разу були в середу. Спеціалістка сказала, що вже не бачить жодних проблем. Дитина дуже гарно розвивається. Навіть зараз вже більш розвинута, ніж її однолітки.
Я дуже хочу повернутися в Україну. Тут офіс, філіал і так далі. Але в Україні – моє серце і мій бізнес. Я хочу його відновити. Тобто майбутнє я бачу таким чином: діти залишаються навчатися у Франції, а я житиму на дві країни.
Джерело: OBOZ.UA
