Яка користь від Трампа (конспірологічний етюд).
З огляду на неоднозначність персонажу ставлення щодо нього нестабільно-емоційне. Намелеть нісенітниці – розчарування, напише твіт проти РФ – захоплення.
Фігурою мовчання залишається, а чи є щось хороше?
Я б говорив не про хороше, а про корисне: про ясність.
Завдяки своїй товстошкірості та політичному ресурсу на початку каденції Трамп виступив не лише як діагност, а й як особа, здатна домогтися усвідомлення та прийняття хворобливої правди.
У силу комплексу причин (упередженість, заангажованість, поверхневі уявлення, наявність конфліктуючих цілей і т.д.) Трамп та його люди публічно проговорили, а потім підкріпили кількома раундами дій немислимо токсичні речі, які б не витримав жодний інший політик.
Ніщо з проявленого Трампом не було таємницею – просто він витяг на поверхню та змусив формулювати позицію. Змусив усіх показати свої справжні інтереси.
Це поступово осушило болото “стратегічної невизначеності”. І виявило такий розклад.
1. Незалежно від геополітичних, міжгалактичних, метаболічних та інших процесів та явищ, а також нашого ставлення до них, припинення агресії Росії проти України, вихід із цієї війни передбачає цілком певний набір політичних та юридичних дій. Які в актуальній міжнародно-правовій рамці неможливі. Тому може йтися про щось довге або коротке, але тимчасове. Не про рішення, а про відкладення до зміни обстановки.
2. Поки існує незалежна Україна, діє Конституція та законна влада, легалізувати територіальні захоплення Росії неможливо. Жодна делегація України навіть теоретично не може отримати мандат на обговорення формального відторгнення територій.
3. Але в Росії така сама ситуація! Коли Лавров/Пєсков кажуть, що Росія не обговорюватиме питання “своїх територій” – це треба розуміти буквально. Організувавши “включення” 4-х областей до російської Конституції та зрівнявши їхній формальний статус із Кримом/Севастополем, Путін заклав під РФ міну уповільненої дії. Вона неминуче рвоне.
На зборах у Кремлі з приводу цих рішень наприкінці вересня 2022 р. у багатьох присутніх були вкрай скорботні обличчя (дивіться відео). Бо вони усвідомлювали наслідки. На покоління.
З одного боку, жодна делегація РФ так само не може говорити про “відторгнення” окупованих українських земель.
З іншого боку, навіть якщо РФ фізично захопить усе, що вона собі приписала, це не змінить політико-правову реальність.
Вихід із війни, якого хоче домогтися РФ, передбачає зміну політико-правової реальності за рахунок України.
Але хотіти – не шкідливо.
4. Які варіанти існують теоретично?
Перший. Військова поразка однієї зі сторін, яка спровокує конституційні зміни та дасть мандат новій владі на раніше неможливі дії.
Іншими словами. Головна мета продовження війни для Путіна – не отримати контроль над ще двома стратегічними селами, а обрушити Україну. Умовне захоплення Слов’янська / Краматорська (які РФ вмиється захоплювати) нічого не змінює. Оскільки рішення в іншій площині.
Другий. Те саме, тільки через формально мирний політичний процес. Це те, що РФ готова обговорювати. Капітулюйте – і вперед, скільки то справ!
Є ще третій варіант: формальне обвалення чинного світового порядку, коли результати збройної агресії визнаються, з агресора знімаються санкції, незважаючи на те, що жертва ще жива і нікуди не поділася.
Такий підхід має як інтересантів, так і впливових противників.
5. За допомогою низки вправ за 100 днів Трамп встановив та публічно зафіксував:
- Підстав для капітуляції України з військових причин немає. Це підтвердила його розвідка та його військові;
- У рамках політичного процесу задовольнити вимоги Путіна неможливо;
- Путін є єдиною причиною продовження війни.
Тобто, немає жодних варіантів швидкої дипломатичної “перемоги” у загальноприйнятому розумінні. Без зміни позиції Путіна.
Ніби нічого нового, але показано в зовсім іншій драматургії.
Можна дискутувати, Трамп зараз прийшов до цього чи ще до входу до Білого дому все знав, просто грав? Так чи інакше – важливіший результат у вигляді прояву реальності для всіх.
6. У цьому розкладі теоретично можна допомогти Путіну створити умови для капітуляції України з військових причин.
Але щоб забезпечити це у стислий термін (до кінця року) США не просто повинні зупинити допомогу – необхідно ввести ембарго на всі військові постачання та товари подвійного призначення.
Це Трампу підтвердили його ж силовики, які спеціально (!!!) в якості захисту від дурнів на кожному кроці застерігають: Україну роками недооцінювали, не можна цього робити знову.
У перекладі людською мовою: будь-яка конструкція, в якій передбачається відмова від/провал українського опору, вразлива, бо українці знову щось вигадають і здивують.
7. Що залишається на столі?
Дискусія структурована довкола теми “гарантій” для України.
Нам потрібні такі “гарантії”, які попередять (!!!) повторення військової агресії. Жодні санкції постфактум, жодні “миротворці у Львові” це завдання не вирішують.
Це завдання вирішують:
1) власні збройні сили та ВПК;
2) військові союзи (коли країни прямо зобов’язуються брати участь у війні проти РФ на нашому боці).
Схематично, позиція України зводиться до тези: нас влаштує заморожування по ЛБЗ за умови нарощування нашої військової могутності. А потім до посиніння колективно чекатимемо настання нової політико-правової реальності з якихось невідомих зараз причин (або ішак, або падишах). Мовчки чи імітуючи “переговори”.
Росіянам такий підхід невигідний, бо окуповані території зависають тягарем. Кремль маскує суть своїх вимог різною мішурою, але їхній ультиматум зводиться до вимоги обрушити здатність України до опору: виключити військові союзи та де-факто запровадити ембарго. Щоб дотиснути Україну політично, або знову намагатись розібрати силою.
Тому Москва цілком готова грати в мерехтливу “деескалацію”, раптові “перемир’я”, за будь-яку ціну демонтуючи процес надання Україні військової допомоги.
8. Зафіксувавши становище, Трамп опинився перед необхідністю вибору, який зараз прикрашають словесними ескападами на адресу РФ, щоби розширити маневр.
Або треба щось реально робити з Путіним. А це нові санкції, відключення нафтових грошей, зброя Україні, але відкладення історії казкового збагачення за рахунок бізнесу з РФ. Плюс Вашингтон традиційно не розглядає варіант поразки Росії.
Або треба тікати з цього чумного бараку з максимально тріумфальним та гегемонським виглядом (зараз це основна опція).
Для цього треба як мінімум вичавити тривале перемир’я. Тоді Трамп із чистою совістю зможе заявити: вони стріляли – вони не стріляють, я обіцяв – я зробив, тепер нехай Європа займається цією “війною Байдена”.
“Угода про надра” застовпіла інтереси США. Тобто США можуть піти, а потім повернутися. Наприклад, після провалу чергового наступу Путіна. Щоб Трамп став двічі героєм дипломатичного фронту.
9. Тут ще один важливий сюжет, що включає кілька шарів. Роль та цілі Європи. Трамп своєю поведінкою змусив говорити вголос неймовірні речі.
Перший прошарок: “захист порядку, заснованого на правилах”. Якщо Україну стерилізують та пограбують, а Росію не буде покарано, всі малі країни побачать – їм підписали вирок.
Відповідно, є мотиви відстоювати правову рамку, яка виглядає стрімко застарілою, не тільки від нападок РФ, а й від США.
Другий шар: “Помри ти сьогодні, а я – завтра”. Поки Росія грузне і спалює потенціал в Україні, Європа має час готуватися. Звідси публічні заяви, що війна в Україні до 2029 року їх цілком влаштує.
На користь Європи, щоб Україна збереглася як військовий суб’єкт, готовий і здатний виступити єдиним фронтом проти РФ у разі війни. Але гарантія такого підходу лише одна – військовий союз. Чого Європа Україні не пропонує.
Історія з пошуком військ для стабілізаційних сил є показовою. Варто ще зважити, що європейські армії нескінченно далекі від розуміння сучасної війни, а європейські суспільства – поготів.
Російська армія мало може показати проти української. А ось проти європейських все буде інакше. І не варто міряти у бронетехніці та артилерії. Поміряйте у дронах та штурмовиках на мопедах.
Дивлячись на це вегетаріанство, російські вормонгери не можуть не облизуватися на Європу. Гарматним м’ясом, яке Москва щомісяця укладає в Україні заради руїн пари корівників, можна захопити та пограбувати невелику країну. А якщо РФ перестане зазнавати таких втрат?
Нехай вони набиратимуть 20К на місяць. За півроку це буде маса, якою, як мінімум, можна буде замінити частину контингенту в Україні, щоб досвідчені та обстріляні війська зайнялися новими пріоритетами.
А якщо корейці підключаться?
У цій логіці Путін зацікавлений робити все, щоб США зменшили присутність та послабили інтерес до Європи загалом. З таких міркувань він може навіть війну з Україною підморозити. Сходити ще раз у наступ, а потім змінити вектор.
Так, у РФ очевидні проблеми. Але заради нової “движухи” на післясмак від 80-річчя перемоги “можуть повторити”!
10. Для України ні гаряча, ні війна, що “тліє”, невигідні. Вигідно припинити на вчора. Піти у довгий мир, зайнятися відновленням та забезпеченням готовності. Проте військова стерилізація неприпустима. Тому що це лише пролог до великих жертв та національної катастрофи.
Організувавши човникову дипломатію, Трамп показав, що жодних магічних рішень не існує. Навіть якщо він сам завтра зникне, то базові мотивації сторін нікуди не подінуться.
Завдання Путіна може бути вирішене лише у Києві, а не в Покровську. Тому він моститиме різні шляхи. Наразі Кремль явно готує ще як мінімум одну військову спробу. Відмову від якої він може розміняти, а може, і ні.
Серед спеціалістів різні оцінки. Загальне тло: ресурси РФ зменшуються, ефективність спроб – також. Якщо військові результати не можна конвертувати на політичні, це втрачає сенс, і потрібно шукати якісь інші варіанти.
Ще у травні 2023 р. було враховано, що найвигідніший (недорогий та дієвий) варіант для Європи – Україна в НАТО. Але його де-факто відкинуто.
Виняток цього варіанта означає різке зниження потужності та подорожчання колективної оборони для європейських країн.
Європа має пропонувати Україні вже не лише гроші, а й оборонний союз.
Бо справа вже не лише у тому, щоб Україна вистояла. А в тому, що робитиме Росія, коли Україна вистоїть.
Нездатність зібрати 50-60 тис. військ виглядає для Москви як явне підбурювання до нападу. Поки що Європа заминається з військовим союзом – Путін набирає бали.
Річниця перемоги над нацизмом у Європі – гарний привід згадати, а як же Гітлеру вдалося підім’яти під себе пів континенту у чисельній та ресурсній меншості?
Нині це прозвучить дивно. Але.
Якщо збережуться тенденції, то через рік-півтора Україна буде найбезпечнішим місцем на континенті.
Українська влада має негайно вийти з ініціативою: ми гарантуємо притулок особам, які з 2022 року допомагали у європейських країнах українським біженцям. Добре пам’ятаємо. Позначтеся у списку.
Також Європі час тверезо оцінити, чому вони бояться говорити про поразку РФ. Без зміни цілей Кремля відвадити РФ не вдасться. Оптимальний варіант – рефедералізація, коли устремління будуть сфокусовані на облаштуванні всередині, а не на безладній демонстрації “величі” поза.
Трамп своїми геополітичними фрикціями (вийду-ввійду з Європи), своїм блукаючим Віткоффом це все загострив.
Гарні 100 днів, корисні.
Часу небагато. До 2027 р. приблизно.
Джерело: OBOZ.UA
