Армія Олександра Лукашенка накопичується неподалік від білорусько-українського кордону. Про це повідомило Міністерство закордонних справ України із посиланням на розвідувальні дані.
Під виглядом навчань поблизу кордону з Україною з’являються і військовослужбовці Сил спеціальних операцій Республіки Білорусь, і значна кількість інженерної техніки, техніки, пов’язаної із комплексами протиповітряної оборони, також можна помітити колишніх найманців з так званої приватної воєнної компанії Вагнер, – пише Віталій Портников для Espreso.tv.
Як відомо, внаслідок так званих домовленостей Александра Лукашенка і Євгена Пригожина, які закінчилися ліквідацією засновника Вагнера, частина найманців з його компанії була переведена саме на територію Республіки Білорусь.
У Міністерстві закордонних справ України попередили, що в разі подальших недружніх дій з боку лукашенківського режиму, Україна залишає за собою право на самооборону, тим більш, якщо війська Республіки Білорусь перетнуть російсько-український кордон, і порадили Лукашенку не піддаватися на тиск з боку Москви.
Ми прекрасно розуміємо, що робить білоруський диктатор. Його задача — відволікти Збройні Сили України, щоб погіршити ситуацію на Донецькому напрямку і насамперед ситуацію у Курській області Російської Федерації.
Як відомо, Володимир Путін дав розпорядження своїм генералам вибити українські війська з території Курщини вже до 1 жовтня. А це потребує не тільки значних зусиль з боку російської армії, а й зменшення кількості українських військовослужбовців, які перебувають на Курщині. І Лукашенку зараз потрібно створити картину серйозної загрози на півночі нашої країни, щоб примусити українське військове командування перевести туди значну кількість резервів.
І, до речі, ми прекрасно розуміємо тоді, чого варті всі ці слова білоруського очільника щодо необхідності перемовин з Україною, щодо того, що вже немає за що воювати, тому що Україна вже “денацифікована”, як він нещодавно відзначав у інтерв’ю російському телебаченню.
Це все саме димова завіса, за якою стоять справжні агресивні прагнення, навіть не самого Лукашенка, а його куратора Путіна, який доручив йому, поруч із так званою миролюбною риторикою, створювати картину безпосередньої загрози для України на півночі. І ми з вами прекрасно розуміємо, що це не просто демонстрація загрози.
Саме з території Республіки Білорусь, російські агресори у лютому 2022 року наступали на Київ, Чернігів, інші українські міста, які також були ціллю першого етапу провального путінського бліцкригу.
Але Лукашенко серйозно ризикує, коли погоджується з усіма забаганками свого російського колеги, адже білоруське суспільство, налаштоване стосовно диктатора та його посіпак зовсім не так, як російське суспільство налаштоване стосовно Володимира Путіна. Переважна більшість росіян поділяє імперські амбіції свого керманича.
Я завжди відзначав, що Путін говорить голосом російського шовінізму, і саме це робить його безальтернативним очільником Російської Федерації до того часу, поки він продовжуватиме агресивні війни на пострадянському просторі.
У білоруського суспільства абсолютно інша картина світу. Як відомо, у 2020 році переважна більшість громадян Республіки Білорусь виступали проти свого очільника, який вкотре сфальсифікував вибори президента Республіки Білорусь. Лукашенку знадобилася уся енергія вибудуваної за багато років силової вертикалі, щоб перемогти протест білоруського народу.
Але ненависть до Лукашенка і всіх тих, хто підтримує Лукашенка, у білорусів нікуди не дінеться. Просто країна перетворилася на державу, на території якої постійно тривають репресії проти тих, хто бажає вільно дихати. Білоруське суспільство, як це неодноразово засвідчила соціологія, виступає проти російсько-української війни, не сприймає цю війну. І, до певної міри, здатність білорусів сприймати лукашенківський режим як щось безальтернативне, базується ще й на тому, що Лукашенко гарантує своїм співвітчизникам мир у ситуації, коли на території обох сусідніх країн, тепер вже обох, відбуваються воєнні дії.
Але уявімо собі, що Лукашенко втягне Білорусь у справжню війну, що на території Білорусі з’являться українські війська, які будуть вибивати білоруські частини з власної території.
По-перше, чи буде натхненно воювати на території України білоруська армія? В мене є великий сумнів. По-друге, чи будуть білоруси підтримувати силові структури Лукашенка в разі, якщо з’явиться альтернатива цим силовим структурам? По-третє, чому Лукашенко такий впевнений, що в разі, якщо його режиму щось буде загрожувати, Путін обов’язково введе на білоруську територію власні війська? Звідки у Путіна стільки військ, щоб воювати і на Донеччині, і на Харківщині, і на Курщині, утримувати позиції на Херсонщині, у Запорізькій області? Може так статися, що питання збереження лукашенківського режиму виявиться не серед пріоритетів Путіна просто тому, що для того, щоб цей режим врятувати, Путіну потрібні будуть додаткові ресурси, яких у нього на момент, коли Лукашенко буде просити по порятунок, просто не буде фізично.
І тому на місці білоруського диктатора я б уважно прочитав заяву Міністерства закордонних справ України і три тисячі разів подумав, чи варто йому знову вв’язуватись у ганебну путінську авантюру, яка може закінчитися для нього втратою влади, а може й свободи. Як знати, якою буває доля ненависного для власних співвітчизників диктаторів.
Джерело: OBOZ.UA
