Перемога Дональда Трампа на виборах вже багато чого змінила у світі, не змінила поки що тільки війну в Україні. Світ з тривогою і сподіванням готується до того дня, коли Дональд Трамп стане 47 президентом США. А поки що підбирається нова владна команда, визначаються перші кроки нового президента. Об’єктивний аналіз тих подій, які відбуваються зараз у Вашингтоні і поза його межами, дають підстави вважати, що Дональд Трамп в значній мірі не дооцінив масштаби і характер війни, яка вже майже третій рік продовжується в центрі Європи і основні події у цій війни, тепер вже майже очевидно, відбудуться при новому президенті США.
Які вони будуть ми не знаємо. Ми тільки знаємо, що відбувається багато розмов з цього приводу, різноманітних планів і пропозицій, але свою особисту позицію на цю війну і що з нею робити, Дональд Трамп поки що не оприлюднив.
Поки що Дональд Трамп готується до інавгурації, у світі продовжують відбуватись події, які можуть істотно вплинути на можливість Дональда Трампа вступити на посаду президента США.
Путін значно підняв градус небезпеки, затвердивши нову ядерну доктрину. Несподівано використав фактично міжконтинентальну балістичну ядерну ракету РС-26 “Рубіж” ( поки що без ядерного компоненту) для удару по українському місту Дніпро.
Але чому застосування путіним цієї ракети, викликало такий серйозний інтерес і занепокоєння, адже агресор і раніше використовував оперативно тактичні ракети “Іскандер” чи крилаті ракети Х-101, та деякі інші, які також можуть бути носіями ядерної зброї.
У чому новизна застосування “Орешника”? Багато оперативно-тактичних балістичних (типу того ж комплексу “Іскандер-М”), аеробалістичних і крилатих ракет дійсно можуть оснащуватися ядерними боєголовками. Однак, це тактичні ядерні заряди, які ніколи не стоять на бойовому чергуванні, а зберігаються на спеціальних складах. Їхня постановка на носії буде помітна противнику (що саме по собі сильний, але небезпечний для себе сигнал про перехід на наступний рівень сходів ядерної ескалації). Стратегічні ракети – як міжконтинентальні, так і середньої дальності – стоять на озброєнні ракетних військ стратегічного призначення, які підтримують постійну бойову готовність і повинні бути готові до негайного завдання удару. За задумом авторів ідеї “перед’ядерного стримування”, використання стратегічних сил для завдання ударів по противнику може довести йому всю серйозність намірів кремля і реальність його “червоних” ліній.
З військової точки зору застосування “Орешника” (у неядерному кінетичному виконанні, як його описав путін) навряд чи може бути ефективним. Проте він несе сильний політичний меседж. Доставка такого меседжу розробляється ще з початку 2000-х років, коли стали зрозумілими проблеми, пов’язані з новою концепцією ядерного стримування, прийнятою в росії. Одним із варіантів вирішення проблем саме називалася переробка стратегічних ракет у неядерні — і завдання ними “стримуючих” ударів по противнику, щоб той зрозумів, що наступного разу може прилетіти й ядерний заряд. Можливо, РС 26 “Рубіж”, яку путін назвав “Орешником”, це і є перероблена МБР РС24 “Ярс” (за рахунок зменшення на одну ступінь).
Таким чином, такий зухвалий демонстративний удар стратегічною балістичною ракетою середньої дальності без ядерного компонента і є ще одним, більш потужним елементом ядерної ескалації.
Путін і його найближче оточення значно активізували погрози ядерного удару , але тепер вже не тільки по Україні, але й по європейським країнам і США.
Ядерний шантаж путіна набуває гіпертрофірованого характеру. Якщо раніше, фактично з початком путінської агресії проти України, ядерний шантаж путіна виглядав як стримуючий, то зараз він все більше і більше набуває ознак того, що путін може застосувати ядерну зброю, як зброю агресії і першого удару. Вже навіть і глава російської православної церкви (РПЦ) патріарх Кирило (Володимир Гундяєв) традиційно підіграв путінській пропаганді, закликавши жителів країни-агресора росії “не боятися ядерної війни”. Про це він сказав на засіданні всесвітнього російського народного собору, який недавно відбувся.
Не випадково, у росії зросла частка прихильників застосування ядерної зброї під час війни з Україною. Це випливає з листопадового опитування “Левада-Центру”. Як показало опитування,
39% росіян вважають виправданим застосування росією ядерної зброї під час війни в Україні.
У липні цієї точки зору дотримувалися 34% респондентів,
а у квітні 2023 року – 29%.
11% респондентів вважають, що застосування ядерної зброї безперечно може бути виправдане,
28% обрали відповідь “швидше може бути виправдане”.
Таким чином, позитивну відповідь на питання чи виправданим є застосування ядерної зброї в Україні відповіло 78% опитаного російського населення.
Частка супротивників ядерної ескалації знизилася до 45%.
Ще у червні тих, хто вважає, що застосування ядерної зброї не може бути виправданим, було 52%.
А у квітні 2023 року такої думки дотримувалися 56% опитаних.
Це реальний результат того, що робить російська пропаганда зі своїм населенням. І значна доля у цьому результаті є позиція РПЦ і патріарха Кирила.
Глава РПЦ виступаючи на цьому соборі, додав, що “земне покликання” християн — “бути воїнами господа”, “протистояти злу” та “відстоювати високі моральні ідеали”. Він фактично благословив Путіна, який виступив із серією ядерних погроз у бік України та НАТО. Зокрема, він заявив, що Росія може вдарити ракетами Орешнік по “центрах прийняття рішень” у Києві, а Генштаб та міноборони країни-агресора вже “вибирають цілі для атак”. Патріарх Кирило неодноразово виправдовував війну Росії проти України. Після того, як Путін оголосив мобілізацію, він пообіцяв “спокуту гріхів” тим, хто пішов воювати. Він також заявляв, що, здійснюючи геноцид українського народу, Росія відстоює духовні цінності. Сама РПЦ на всесвітньому російському народному соборі під головуванням патріарха Кирила назвала війну проти України “священною”.
Ми пам’ятаємо, що з перших днів російського вторгнення РПЦ стала на бік кремля. Справа не лише у звичці схвалювати будь-які дії начальства (забуваючи, хто у християн насправді “начальник”), не в ідеології і не в інших мотивах: патріарх Кирило сподівається зберегти РПЦ в межах загиблої імперії, тому зробив ставку на путінські танки і на відновлення імперії.
Може для когось це буде виглядати, як парадокс, але РПЦ – головний охоронець фантома Радянського Союзу. Саме вона всі пострадянські роки залишалася єдиною інституцією з центром у Москві, що діє фактично у межах СРСР.
При цьому, РПЦ претендувала і на пряму спадкоємність із православною церквою дореволюційної Росії. Вона, як і раніше, поєднувала імперію — і в часі, і в просторі. Церква ніби була більшою і довшою за державу і цим забезпечувала свою легітимність. Тому обидва пострадянські патріархи, Олексій та Кирило, ігнорували, на стільки це можливим було, нову політичну реальність – утворення нових незалежних держав, які раніше входили до складу імперії. Для них вся “канонічна територія” РПЦ залишалася “єдиним простором православ’я”, “зоною канонічної відповідальності”, і будь-які спроби змінити це зустрічали хворобливу реакцію.
Саме тому, патріарх Кирил є найбільш відданим прихильником “руського міра” і планів путіна по відновленню російської імперії. Головною мрією і справою усього життя путіна є відновлення російської імперії, а мрією патріарха Кирила – відновлення російської православної церкви на усій території колишньої імперії. І головна мета і путіна, і кирила є спільна – знищення української державності, українського народу та православної церкви України.
Але, давайте повернемось, до нового зухвалого ядерного шантажу путіна і відкритих погроз країнам Заходу.
Об’єктивно кажучи, ризик застосування ядерної зброї (не лише в ході бойових дій, а й просто помилково) перестав бути нульовим уже давно — власне, з моменту його винаходу. Це реальність, у якій ми живемо з 1945 року. Але з початком російського вторгнення в Україні цей ризик зріс. Оголошуючи війну, путін пригрозив західним країнам у разі втручання “негайною” відповіддю та наслідками, з якими вони “у своїй історії ще не стикалися”. Цю загрозу путін повторював багато разів.
Чи є якийсь сенс готуватися до найгіршого сценарію наперед — насправді складне питання. Грубо кажучи, серед науковців та фахівців із цивільної оборони є дві школи, які дотримуються протилежних поглядів. Одні вважають, що підготуватися до ядерного конфлікту можна, – навіть відносно невеликі зусилля здатні значно збільшити шанси на виживання. Інші стверджують, що ядерна війна (особливо з урахуванням її кліматичних наслідків) буде настільки масштабною катастрофою, що підготуватися до неї неможливо. З цієї точки зору подібні розмови практичної цінності не мають, а лише нормалізують застосування цієї жахливої зброї — і, отже, збільшують ризик ядерної війни.
Нинішня ситуація відрізняється тим, що ризик застосування ядерної зброї зараз, схоже, взагалі ніяк не залежить від якихось публікацій, розмов та громадської думки, а лише від волі невеликої групи людей.
Отже, від того, що ми обговорюємо, жодних ризиків не змінюється — а користь, хай і теоретично, можливо ці розмови будуть мати.
Треба відверто визнати, що навіть люди, які багато років вивчають стратегію застосування ядерної зброї, визнають, що у цій галузі мало що можна стверджувати напевно. Проблема в тому, що кожна сторона навмисно намагається вводити одна одну в оману щодо своїх дійсних планів, а досвід реального застосування ядерної зброї обмежений поки що лише ударами по Хіросімі та Нагасакі.
Разом з тим, більшість експертів чи аналітиків, які добре знайомі з ядерною тематикою, зазначають, що ризик застосування ядерної зброї у війні путіна з Україною, останнім часом дещо зріс, хоча він є невеликим. Але, навіть такий невеликий ризик дуже небезпечний. Путін має усвідомлювати, що буде означати для людства, початок ядерної війни.
Тому найкращий варіант – ядерне стримування.
Однак, при цьому, вважаю, що НАТО має чітко заявити, що на ядерний удар росія отримає пропорційну відповідь із застосуванням ядерної зброї.
Агресивна риторика російських політиків та пропагандистів останніми місяцями змушує експертів у всьому світі оцінювати ймовірність ядерного конфлікту. Одне з головних питань стосується того, як Захід повинен відреагувати у разі застосування ядерної зброї з боку Росії проти України. У разі відсутності з боку НАТО ядерної відповіді серйозно послабить довіру і друзів, і противників США до стратегії ядерного стримування через ядерну відплату. Це, своєю чергою, підвищить ймовірність великої війни.
Не можна виключати, що путін, можливо, сподівається, що, порушивши ядерну межу, він настільки вразить Україну та її західних союзників і настільки налякає західну громадськість, що ті швидше відступлять, ніж підуть на ескалацію. Безумовно, це припущення не можна відкидати, адже ми знаємо, що основою ядерного стримування росії і вже більше 20 – ти років – був ядерний шантаж і видкриті погрози путіним застосувати ядерну зброю. Тобто, ядерна зброя стала для путіна важливим фактором міжнародної політики, навіть модернізована міжконтинентальна балістична ракета РС 24 “Ярс” (розшифровується як “ядерне ракетне стримування”), цьому підтвердження.
Недощавно зʼявився матеріал ” ( авторами якого є А.Леа і Б. Таскін), деякі матеріали якого вирішив використати.
Як зазначають автори цього матеріалу, путін формує та приймає рішення не самостійно. Його влада багато в чому залежить від лояльності еліт Росії — складної мережі олігархів, військових лідерів та технократів, пропагандистів та експертів, які забезпечують функціонування “системи Путіна”. Ці еліти отримують вигоду зі стабільності режиму та кровно зацікавлені у запобіганні будь-яким діям, що могли б його дестабілізувати. Інституційна структура навколо Путіна забезпечує певні обмеження його влади (хоча ці обмеження не завжди існують у явному вигляді), особливо в екстремальних сценаріях, таких як ядерна ескалація. Якби путін серйозно розглянув такий крок, цілком імовірно, що ключові постаті у військовій та політичній ієрархії втрутилися б, щоб запобігти йому. Російська військова вертикаль структурована таким чином, що рішення про розгортання ядерних сил, так званої “тріади”, і про подальший ядерний запуск вимагають ширших консультацій та консенсусу серед керівництва. Враховуючи, що стоїть на коні, навіть найвідданіші прихильники путіна можуть “рятувати” і відмовитися брати участь у ухваленні рішення, яке може призвести до знищення людства. Це говорить про те, що, хоча путін має значний особистий авторитет, його влада не абсолютна.
Концепція братів Ковальчуків, заснована на наслідках минулих катастроф, у тому числі на аналізі наслідків виверження вулкана Кракатау в 1883 році, доводить, що Росія може пережити ядерну війну, тому що Земля не зазнала “ядерної зими” після вибуху вулкану мегатон енергії. Звичайно ж, ці теорії неправильні. Вибух вулкана Кракатау, хоч і найпотужніший з усіх відомих, не є точним аналогом наслідків обміну ядерними ударами, особливо завдяки наявності екологічних та радіоактивних опадів, які б супроводжували численні ядерні вибухи по всьому світу. Але частина оточення Путіна всерйоз вірить, що ядерний конфлікт можна пережити, і це знижує поріг застосування ядерної зброї. Теорія стримування передбачає, що гарантоване взаємне знищення не дозволяє раціональним суб’єктам розпочати ядерну війну.
Однак якщо путін відкине цю базову передумову, та його переконання у тому, що Росія має унікальну здатність витримати ядерний конфлікт, весь баланс ядерного стримування руйнується. Частина оточення путіна спонукає його розглядати ядерну зброю не як останній аргумент, а як життєздатний стратегічний інструмент, оскільки передбачається, що Захід з його демократичними цінностями та гуманітарними страхами не відповість на застосування путіним ядерної зброї, на повну силу.
Росія сьогодні є країною, лідери якої сформулювали і реалізовують помилкові цілі суспільного розвитку. Ці лідери вірять у свою непогрішність і переконують народ, що вони мають рацію, а оскільки народ не може помилятися, то і лідери як відображення спільної думки народу роблять все правильно. Подібні помилки активно підтримуються пропагандою військового зразка, яка почала обрушуватися на голови росіян із середини 2000-х років. Слід розуміти, що це не “Путін у головах росіян”, це “росіяни в голові Путіна”, що кардинально змінює оптику аналізу.
Рішення путіна припускають складну взаємодію між раціональними стратегічними міркуваннями і психологічними мотивами, що глибоко вкоренилися. У той час як традиційний геополітичний аналіз, як правило, фокусується на раціональних розрахунках, таких як інтереси національної безпеки Росії, військові можливості та економічні обмеження, психологічні фактори, укорінені в особистих страхах, бажаннях та самосприйнятті путіна, можуть відігравати рівну, якщо не важливішу участь у формуванні його рішень.
Справжня небезпека виникає тоді, коли психологічні мотиви путіна (його бажання залишити слід в історії, страх показати свою слабкість) стикаються з тим, що зазвичай розглядається як раціональні обмеження (виживання російської держави, економічні та дипломатичні проблеми та управління військовими ескалаціями).
Проблема путіна в тому, що психологічні фактори можуть спотворювати чи пересилувати раціональні, що призводить до небезпечних прорахунків під час реалізації своїх ірраціональних дій.
Фаталізм та потойбічне життя: виправдання ядерної ескалації теж мають бути враховані. Добре відома заява путіна про те, що росіяни “потраплять до раю”, а їхні вороги “просто здохнуть”, демонструє його фаталістичний світогляд, що надає ядерній війні значення не лише стратегічного характеру, а й характеру релігійної битви. Цей погляд підтримується РПЦ, зокрема патріархом Кирилом і духовником путіна єпископом Тихоном Шевкуновим, які стверджують, що смерть у ядерному конфлікті — це перехід до найвищого можливого стану для росіян.
Ця риторика не лише нормалізує можливість ядерного конфлікту, а й підриває припущення про раціональне стримування, за якого світові лідери уникають знищення цивілізації заради виживання. З позиції путіна , готового розглядати ядерну війну як підняття Росії духовно і морально, страх перед ядерної катастрофою відходить на другий план і перетворюється на релігійну догму.
Сценарій “перемоги у смерті” послаблює традиційні обмеження для ядерної зброї, роблячи її потенційно прийнятним інструментом, особливо в контексті путінського світогляду, де можливе виживання Росії та його самого після ядерної війни.
Сформульовані вище докази переважання у путіна психологічних чинників над раціональними транслюються до змін не лише “ядерної доктрини”, а й управлінського ланцюжка (execution) системи ухвалення рішення та протоколів застосування ядерної зброї. “Людський фактор”, який неодноразово відводив людство від початку ядерної війни у минулому, може і працюватиме у разі команди на застосування ядерної зброї у реальному, а не у віртуальному втіленні. Заміна Шойгу на “прагматика” Білоусова, ймовірна заміна начальника Генштабу Герасимова на підконтрольного “третього” говорить про те, що Путін свідомо вводить у ланцюжок ухвалення рішення застосування ядерної зброї людей, готових виконати будь-яку його команду.
Із заміною Герасимова на ще більш підконтрольну Путіну фігуру ризик застосування ядерної зброї стає абсолютним. Сьогоднішній міністр оборони Білоусов відомий як “людина-функція”, як абсолютно механічна фігура щодо команд, що надходять йому з боку вищого керівництва. Для нього “натиснути ядерну кнопку” буде такою ж простою дією, як натиснути на кнопку ліфта в будівлі Національного центру оборони РФ на набережній Фрунзе. Його православна релігійність, що межує з фанатизмом, також відповідає тим наративам, які сьогодні збудовані путіним, як стовпи ідеології війни.
Багато хто у світі продовжує не вірити у те що путін може застосувати ядерну зброю стратегічного чи нестратегічного характеру і наводять необхідні аргументи на підтвердження таких припущень. Але при цьому не до кінця враховують ту обставину, що ці припушення ґрунтуються на тому, що світ має справу з путіним, як раціональною людиною, яка усвідомлює, що розпочавши ядерну агресію її не можна буде зупинити і ця агресія неминуче закінчиться глобальною катастрофою. Його намагання виправдати застосування ядерної зброї за допомогою РПЦ і патріарха Кирила навряд чи влаштує здравомислячих людей.
Ніхто не знає що у голові путіна, але намагання виправдати ядерну катастрофу перестає мати якісь раціональні виміри, оскільки в своїй суті свідомі дії по знищенню людства на планеті, безумовно, є результат ірраціонального мислення путіна, а тому він стає набагато більш небезпечний, ніж дехто собі уявляє. Вже сам факт виправдання застосування ядерної зброї і як результат – глобальної катастрофи, свідчить про те, що ця людина є не просто ірраціональна, ця людина є божевільна!
Тільки божевільна людина може свідомо планувати ядерну катастрофу і при цьому сподіваючись на те, що він і його найближче оточення може вижити у цьому ядерному Армагедоні.
У людства залишився лише один вибір – або людство ізолює божевільного путіна, або божевільний путін знищить людство.
Джерело: OBOZ.UA
