Щодня чекаю, коли російську артилерію відгонять від Херсона. Щодня думаю про тих, хто лишився в місті. Серед них – моя однокласниця, чиї свідчення з міста дуже важливі. Тож будемо вдячні за поширення наступного тексту із цього циклу.
Ми живемо в тотальній сирені.
Ні, не чуємо її, а саме живемо в ній.
Ми живемо у вибухах.
Ми живемо в поранених і загиблих щодня.
Я мешкаю в Херсоні і навіть думки ніколи не було його покинути.
Не раз намагалася пояснити знайомим, які питають, як ми там живемо і чому не виїжджаємо.
Хріново ми живемо. А як може бути ще? Живемо одним днем. Плани на неділю чи наступний місяць? Ні, не чули такого. Які можуть бути плани, коли кожну секунду ти можеш загинути чи бути пораненим. Виходячи на вулицю – не факт, що повернешся ввечері додому.
Коли вдома, теж не факт, що у вікно не прилетить. Навколо мого дому вже все обстріляно і біля під’їзду нещодавно прилетіло. Ви ж читали про поранену 4-річну дівчинку Мію, з її серця дістали уламок. Під обстріл вона потрапила разом з бабусею. А недавно Мія з мамою повернулися додому, і вже тут в їхній родині з’явився ще малюк. Коли бачу їх на вулиці, вони завжди посміхаються, такі світлі дівчатка.
Ввечері я лежу і дивлюсь, як літають дрони або яка заграва над будинками, у кожного свої розваги.
Дзвонить подруга 11.11 і плаче. Її чоловік в рейсі був на той час і вона розповідає, як у нас на площі відзначають рік звільнення Херсона. А у відповідь – “Что, кастрюлеголовые хохлы пляшут на площади? Да тут был порядок при русских, да никого тут не мучали. Какое они имели право выходить с города ? Тут уже Россия”. Як це чути його жінці, яка пережила окупацію з 2 дітьми і ховалась за рогом в машині, коли в будинку навпроти були обшуки і стояла русня на бтрах? Зараз ця машина вся посічена після прильотів і все рівно – вона придумує і все пропаганда. От як бути таким сім’ям? Вони домовилися не розмовляти про політику. А вона не може, в неї серце крається, її серце в Херсоні, причому УКРАЇНСЬКОМУ.
Знайомі інколи питають, що після прильоту ви робите? А якщо є загиблі, що з ними? В моєму під’їзді пройшла пара хвилин і ми всі вийшли збирати скло з відрами та віниками. Всі вікна від 1 до 9 поверху в під’їзді, всі вікна на загальних балконах, потім пішли по квартирах без вікон і вже потім – весь двір.
Прильоти по зупинках транспорту – приїхали швидкі, забрали поранених або трупи, засипали або замили кров і все, їде транспорт і знову повна зупинка людей.
Це просто жах насправді. Балакала зі знайомим із Садового, він питає, знаєш чому в мене ніколи не буде вдома чайника зі свистком? Розповідає, був у гостях, почав свистіти чайник, він упав на підлогу від свисту, а друзі за ним, бо знають, досвідчений житель Садового просто так не впаде.
Нещодавно вирішили передати нашим хлопцям на той берег якийсь смаколик, а вони кажуть – тут із цигарками важко. Я замовила тютюн, папір, машинку, то вже пакуночок поїхав до них. А ще у нас є жіночка, яка в’яже для наших котиків. Ми забирали в неї пакунок зі шкарпетками і я помітила, як охайно і з турботою все зроблено, кожна пара скріплена та розмір на папірці. Я аж сфотографувала на пам’ять.
Днями на комент одній дівчині, що Херсону амба і нас уже викреслили можновладці, я відповіла – Херсону буде амба, якщо його викреслять та опустять руки самі херсонці. Як би там не було, наше основне завдання – вижити та не поїхати дахом.
Дорогі земляки, ті, що в окупації, під обстрілами чи в евакуаціЇ! Пишіть мені, розповідайте, як ви. Про це має знати світ.
Джерело: OBOZ.UA
