Коли настане мир, яким він буде для України? Чи це буде коротке перемир’я перед новою загрозою, чи тривалий і справжній мир? Питання майбутнього сьогодні хвилюють усіх – не менше, ніж питання, чи відбудуться в Україні вибори і яке майбутнє нас чекає у світі, що стрімко змінюється.
Нещодавно Сполучені Штати прибрали з переліку вимог до України пункт про проведення президентських виборів під час війни. Це правильне рішення. Попри критику чинної влади, більшість усвідомлює: зараз вибори були б небезпечними та технічно неможливими. Але мирна угода, яка колись буде підписана, сама по собі не гарантує миру.
Ми бачимо, як Росія діє зараз. Лише два дні знадобилося Кремлю, щоб зрадити обіцянку щодо переговорів. У п’ятницю Путін заявляв про готовність до діалогу без ультиматумів. Уже у неділю Лавров висунув абсурдні вимоги: денацифікація, демілітаризація України, фактична капітуляція. Це лише підтверджує: Путін бреше. І завтра він так само легко відмовиться виконувати будь-які домовленості, навіть підписані.
Тому єдине, що реально здатне гарантувати тривалий мир — це боєздатні Збройні сили України, постійна військова підтримка Заходу, зокрема техніка, озброєння, навчання. Саме це зробить більше для миру, ніж сотні годин порожніх балачок із Путіним.
Ситуація у світі теж змінилася. Якщо раніше Джо Байден об’єднав Європу і США на підтримку України, то зараз лінії розлому між союзниками стають все глибшими. Адміністрація Дональда Трампа налаштована антиглобалістськи й консервативно, орієнтуючись не на традиційні ліберальні цінності, а на жорсткий прагматизм. Європа ж залишається вірною ідеалам свободи, прав людини, міжнародного права.
Ця розбіжність небезпечна: вона ставить під загрозу саму основу трансатлантичної єдності. І в ситуації, коли Америка може відступити від активної підтримки, для України найнадійнішим партнером залишається Європейський Союз. І, як це не парадоксально, Європа сьогодні потребує України не менше, ніж Україна потребує Європи. Бо після України наступною мішенню Росії можуть стати країни Балтії чи Польща.
Водночас нам усередині країни варто пам’ятати: шлях до Європи – це шлях не лише реформ чи інституційних змін. Це, перш за все, розділення європейських цінностей: демократії, свободи слова, прав людини. Навіть якщо хтось у владі має спокусу закручувати гайки під час війни, інтеграція до ЄС стане обмеженням для авторитарних тенденцій.
Приклад Канади – показовий. Там ліберальна партія, попри прогнози поразки, зберегла владу завдяки вірності демократії й відкритості. Христя Фріланд, українка за походженням, хоч і не стала прем’єром, але зберегла мандат і разом з новим лідером Марком Карні здобула для своєї партії перемогу.
Україна повинна винести з цього урок. Ми маємо обрати у майбутньому не просто ефективного політика, а лідера, який стане повною протилежністю Путіну – захисником свободи, демократії й незалежності. Як би важко не було сьогодні, ми мусимо будувати майбутнє саме на цих засадах.
Тільки тоді мир, за який ми зараз боремося, буде справжнім і тривалим.
Джерело: OBOZ.UA
