Чергова серія медіа-серіалу про український слід у підриві “Північних потоків” авторства Whall Street Journal не додала особливо нічого нового, окрім повторення гучних імен – президента України та колишнього головнокомандувача ЗСУ. Подальша “розробка” українського сліду мені дедалі більше нагадує “кольчугагейт” 2002 року, коли Україну намагались дискредитувати нібито таємним постачанням станцій радіотехнічної розвідки “Кольчуга” режиму Саддама Хусейна. “Кольчуг” так і не знайшли, але все подавалось як доконаний факт, а Україна потрапила в політичну ізоляцію.
На відміну від одноразового “кольчугагейту”, нинішня дискредитація України причетністю до підриву російських газопроводів розрахована на багаторазове трансформерне використання – по мірі виникнення необхідності. Загалом, можна сказати, що відбувалась плавна еволюція від “Залу-гейту” (основним “зловмисником” зображався головком ЗСУ В. Залужний, а президент Зеленський був непоінформований про операцію) до “Зелен-гейту” зараз, де виявляється, що президент був в курсі, але військові його не слухались і попри наказ на припинення операції, скоїли її.
Я не буду тут аналізувати абсурдність українського сліду з позицій організаційного та технічного аспектів проведення підводних диверсійних операцій високого рівня складності. Це було зроблено мною раніше в статтях в “Дзеркалі тижня”, на сайті Центру “Стратегія ХХІ”, численних ефірах радіо та телебачення тощо. Також чимало зарубіжних експертів висловились скептично на цю тему.
Єдине, на що варто звернути увагу, це тип вибухівки, яка була застосована і про яку вже йшлося ще в минулому вкиді і повторилось зараз. Це – октоген, значно більш потужніша вибухова речовина (ВР), порівняно з гексогеном. Октоген використовують, переважно, для спорядження кумулятивних зарядів різних видів амуніції. З відповідним пластифікатором використовується спеціальними підрозділами для диверсійних операцій.
Те, що не вказується в публікації (і не тільки у цій) – це яка модифікація октогену використана (октол чи окфол) і як був сконструйований вибуховий пристрій (ВП), тим більше, що за версією, один з пристроїв був втрачений десь в шведському порту і його так чи інакше мали віднайти. Чому це важливо? Тому що модифікація ВР та тип ВП звузять коло пошуків та вкажуть більш точно на потенційних виконавців та у який спосіб були отримані пристрої.
Виробництво октогену, на відміну від випуску тринітротолуолу чи гексогену, не таке вже й поширене. В США є лише один його виробник – Holston Army Ammunition Plant в Кінгспорті (штат Тенесі), в Норвегії – компанія Chemring Nobel, у Франції – EURENCO. В Польщі також є малопотужні лінії з виробництва октогену, одна належить приватній компанії Jakusz неподалік Гданська, інша – PGZ “NITRO-CHEM” в Бидгощі. В Росії – ЄДИНИЙ виробник октогену – це Федеральне казенне підприємство “Завод ім. Я. М. Свердлова” в м. Дзержинськ поблизу Нижнього Новгорода. А ось в Україні октоген, як і будь-яка інша спецхімія не виробляється (на жаль)!
Оскільки автори українського сліду обходять увагою питання типу октогену та ВП, то я не буду цей напрямок далі розписувати. Просто почекаємо версії казкарів з берегів Потомаку чи/та Шпреє. З кожною трансформацією версії українського сліду ми наближаємось усе ближче до розшифровки замовників.
До речі, кремлівський фюрер український слід в підриві потоків відкидає. 14 березня 2023 року в інтерв’ю телеканалу “Россия-1” ним було заявлено: “Я впевнений, що це – повна нісенітниця. Вибух такого роду, такої потужності, на такій глибині можуть здійснити тільки фахівці, до того ж підтримані всією міццю держави, що володіє певними технологіями”. Ну і далі Пу, традиційно, вказав на США.
Наразі важливо зрозуміти чому саме зараз вкотре вилізла ця тема.
1. Раніше вже відзначав, що “український слід” — це спроба певних кіл показати пакетом, що США, Європа, Британія та … Росія не причетні до диверсії. The New York Times писала: “Деякі початкові припущення США та Європи були зосереджені на можливій провині Росії, особливо враховуючи її майстерність у підводних операціях, хоча незрозуміло, яка мотивація була б у Кремля для підриву трубопроводів, враховуючи, що вони були важливим джерелом доходу та засобом для Москви мати вплив на Європу… Представники США кажуть, що не знайшли жодних доказів причетності російського уряду до нападу… Офіційні особи США заявили, що нікого з американців чи британців не було задіяно”. Повідомлялося, що американській розвідці не вдалося виявити доказів причетності Росії до інциденту. Британська The Times 8 березня 2023 р. розповіла, що на Заході вже через тиждень після диверсії було відомо, що за цим стоять не Росія чи США, а приватне українське підприємство. Варто пригадати, що ще наприкінці 2022 року в західних ЗМІ вже з’являлась інформація з посиланням на “деяких західних керівників”, “численних офіційних осіб”, “23 дипломатів і розвідників з дев’яти країн” про те, що кількамісячне розслідування не підтвердило російського авторства диверсії, без зазначення й будь-кого іншого.
2. Припускаю, що справжніх результатів розслідування немає (бо ж російська версія була виключена як така, нібито з-за відсутності мотиву), або ж їх не будуть оприлюднювати, бо краще нехай буде “війна в Україні”, аніж “війна в Європі”, як вони собі уявляють. Бо ж докази російського авторства диверсії призведуть до необхідності жорстких дій, які спричинять “ескалацію” й можуть привести до “війни НАТО з Росією”. Тому звідси версія про українську групу, яка спочатку була з “індульгенцією” офіційній владі України. Мовляв, недержавні актори в часи гібридних воєн і не на таке здатні… Остання модифікації версії вже вказує на те, що президент України був в курсі, схвалив, але, мовляв, згодом спробував зупинити операцію, проте, невдало. Тобто, Зеленському автори версії ще залишають частку “індульгенції”.
Хоча офіційні представники і в США, і в європейських столицях не погодилися з “українською версією”, проте, схоже, є хтось впливові по обидва боки Атлантики, хто хочуть реалізувати “спецоперацію з примусу сторін до миру”. Ну хоча б з тимчасового припинення вогню, щоб можна було подати це як успіх дипломатії.
3. Сигнал Росії приблизно такий: ми усе давно знаємо, але не повідомимо офіційно про те, що диверсію було влаштовано під орудою Головного управління глибоководних досліджень МО РФ та двох спецпідрозділів Балтійського флоту, як і ви припините нас звинувачувати. Розслідування в кінцевому підсумку так і не зможуть достеменно встановити авторство, а ви не наполягатимете на звинуваченнях на нашу адресу.
Одночасно медійний “український слід” — це й сигнал Києву. Мовляв, ми не бачимо зараз офіційної причетності України до диверсії, але може так виявитися, що подальше розслідування знайде певні докази (натяк на кшталт кейсу з “Кольчугами” 2002 року), можуть “знайтися” певні “свідки” підготовки і реалізації диверсії. Американське видання Politico ще 12 березня 2023 р. писало про “точки напруги” між Вашингтоном і Києвом та назвало серед іншого і “диверсію на газопроводі”, ну а зараз ще більше – типу відомі прізвища виконавців і їх розшукує німецька прокуратура. Тому, мовляв, краще йти за стіл переговорів із росіянами з широкого кола питань.
4. Широке коло питань включає в себе припинення вогню та, як перший крок – відмову сторін від ураження критичної енергетичної інфраструктури (КЕІ). І ось тут найважливішим є підтвердження інформації на шпальтах Washington Post, яка циркулювала вже з липня щодо переговорів в Катарі нібито за посередництва Дохи. Насправді, Катару запропонували ідею з Вашингтону та попросили її озвучити для сторін як власну ідею Дохи. Цього місяця Україна та Росія мали відправити делегації у Доху для переговорів щодо укладення угоди, яка б припинила удари по енергетичній інфраструктурі з обох сторін.
Ідея сама по собі логічна. Але є проблема. Це удари ЗСУ по окупованих територіях, які окупант вважає своїми “новимі рєгіонамі”. І навряд чи зробили би виключення в Катарі, бо тоді це означає, що де-факто Москва визнає факт окупації територій сусідньої країни. Для них це, звісно, неприйнятно. Як і інша наша вимога звільнити ЗАЕС та повернути її під контроль України. Проте, з огляду на оперативне становище, вони можуть погодитись на якісь аморфні двозначні формулювання, щоб і ми погодились й підписали угоду, а потім в Час “Ч” завдати удару по нашій КЕІ, мотивуючи це тим, що українська сторона не дотримується положень угоди. Тому звідси витікає те, що ми не можемо погоджуватись на такого плану оборудки, але байденісти готові це протискувати, оскільки вони потребують якихось проміжних результатів, що підтверджують ефективність їхнього підходу “дипломатія на столі” з припинення “війни в Україні”.
Джерело: OBOZ.UA
