Передусім зафіксуємо: ні Індія, ні Китай не робили жодних офіційних заяв про те, що вони продовжуватимуть купувати російську нафту. Усе, що ми бачимо в медіа, — це вільні інтерпретації та клікбейтні заголовки. Реальність дещо інша.
Китай: між національними інтересами і 100% митом
Уся аналітика щодо позиції Китаю зводиться до інтерпретації однієї фрази речника МЗС КНР:
“Китай вживатиме розумних заходів енергетичної безпеки, виходячи з власних національних інтересів”
(China will take reasonable energy security measures based on its national interests).
На цю заяву із відвертим сарказмом відгукнувся міністр фінансів США Скотт Бессент:
“Китайці дуже серйозно ставляться до свого суверенітету. Ми не хочемо зазіхати на їхній суверенітет, тому вони, ймовірно, захочуть сплатити 100% тариф”
(The Chinese take their sovereignty very seriously. We don’t want to impede on their sovereignty, so they’d like to pay a 100% tariff).
Очевидно, що Китай так і не сказав прямо, чи відмовиться від російської нафти. Є лише загальна згадка про національні інтереси — без конкретики. А глава Мінфіну США, по суті, глузує з цієї відповіді. Його слова — це тролінг на кшталт: “суверенітет — це добре, але 100% мито на китайські товари — теж непогано”.
У будь-якому разі, американці свідомо підштовхують Китай до вибору: або купувати російську нафту, або торгувати зі США. Є й третій варіант — натиснути на Росію, аби вона погодилася на припинення війни в Україні. У такому разі питання торгівлі автоматично вирішиться в інтересах самого Китаю.
І саме на це, очевидно, розраховує адміністрація Дональда Трампа. Щоб зрозуміти логіку Китаю, не потрібно мислити категоріями “союзник—ворог”. Китай не підтримує Росію тому, що любить росіян. Він просто продає Москві те, що можна вигідно продати. Китай заробляє, і йому байдуже, на кому саме.
До речі, Китай так само заробляє і на Україні — вже багато років він залишається одним із наших головних торговельних партнерів.
Більше того, коли Україна перейде до етапу відбудови, майже напевно саме Китай відіграватиме в цьому провідну роль. Просто тому, що в нього вже є техніка, технології та навчений персонал. Це буде швидше і дешевше, ніж аналогічні пропозиції з ЄС.
Словом, Китай завжди діє так, як вигідно саме йому. І нині американська адміністрація створює для Китаю ситуацію, в якій найвигіднішим стає завершення війни в Україні.
Чи має Китай реальні можливості натиснути на Росію — питання відкрите. Минулого тижня я вже аналізував такий сценарій на своїй сторінці, і наразі чіткої відповіді на це немає. Але потенціал у Китаю для цього, безумовно, є.
Індія: між знижками на нафту і штрафами з Вашингтона
Ситуація з Індією дещо інша.
Індія не є союзником ані Росії, ані тим паче Китаю. Російська нафта становить для неї інтерес насамперед через свою ціну. Зокрема, до 2022 року Індія майже не купувала нафту в Росії — їй було зручніше імпортувати паливо з Перської затоки.
Однак після запровадження санкцій Росія почала продавати нафту зі значними знижками, і Індія почала активно її купувати — винятково з економічних міркувань. З російської нафти в Індії виробляють дизельне паливо, яке потім активно експортують по всьому світу, зокрема і до країн ЄС.
Місяць тому Європейський Союз ухвалив 18-й пакет санкцій, який частково можна назвати “антиіндійським”. Згідно з ним, у ЄС заборонено імпорт нафтопродуктів, виготовлених із російської сировини. Це прямий сигнал індійським нафтопереробним заводам.
Ця норма набуде чинності 21 січня 2026 року. До цього часу Індія має визначитися, що з цим робити.
На сьогодні Індія може купувати російську нафту в межах встановленої цінової стелі (нині — $60 за барель, з вересня — $47,6). Але ситуацію для них ускладнює позиція президента США Дональда Трампа, який погрожує “штрафними тарифами” за співпрацю з Росією і регулярно наголошує на ролі Індії у фінансуванні війни проти України.
Тобто питання закупівлі російської нафти перестає бути суто економічним — воно глобалізувалося. Тож закупівля нафти у Росії може мати наслідки для всієї індійської економіки.
Фактично США ставлять Індію (як і Китай) перед вибором: або російська нафта, або доступ до американського ринку. Або ж — збереження обох можливостей в обмін на “дрібницю”: натиснути на Путіна, щоб той зупинив війну.
Чим усе завершиться — побачимо вже невдовзі.
Джерело: OBOZ.UA
