Україна вступає у війну в Ірані. Кремль спостерігає

Україна погодилася долучитися до протишахедної повітряної оборони країн Перської затоки та, передусім, американських військових баз у регіоні, які перебувають під постійними ударами з боку Ірану. У свою чергу, Кремль не поспішає рятувати свого найближчого союзника, хоча послаблення іранського режиму б’є по РФ досить відчутно – "паралельний імпорт" та експорт росіян через іранські порти втрачено. То що, це вже той "другий фронт"? Варто розібратися.

Іранська криза і раніше опосередковано впливала на українські справи. Наприклад, наші перемовини з РФ в ОАЕ відклали. Не кажучи вже про постачання тих же "Шахедів" з ІРІ до РФ. Але тепер Україна має змогу нанести "удар" у відповідь через пряму підтримку противників іранського режиму. Це змінює дуже багато як для нас, так і для світу.

Про те, що українські дроноводи направляються на Близький Схді, заявив президент Зеленський, який запропонував "обміняти" наші дрони на арабські протиракети для "Петріотів". Хоча ще днем раніше він вимагав, щоб арабські монархії примусили РФ піти на припинення вогню, на що ті навряд чи були здатні, і що виглядало, скоріше, як відмова через умову, яку неможливо виконати. Однак, думку Київ змінив.

Очільник ГУР Скибицький конкретизував, про що мова зараз – українські фахівці не будуть брати участь у бойових місіях, але допоможуть налагодити систему моніторингу та перехвату "Шахедів" та інших іранських дронів. Financial Times уточнює, що перемовини ведуться з Пентагоном, а також з урядами Катару й Об'єднаних Арабських Еміратів.

Нібито араби розглядають собі протидрон Merops від компанії Еріка Шмідта (який розробляв їх спільно з українцями), а також українські перехоплювачі виробництва "Диких шершнів" та "Генералу Черешні".

Те, що саме ОАЕ та Катар найбільш активні у пошуку альтернативних "дронобійок", не дивує. Бо у Еміратах вже присутня українська Fire Point (і еміри знають, що купують, на тлі виснаження ППО), а у Катару просто немає вибору, бо йому нема чим збивати "Шахеди" та подібні дрони.

Днями у Катарі "мопеди" розбили американську РЛС вартістю у 1 млрд доларів. Хоча, за даними того ж FT, до цьогорічних масованих атак дронами американці їх вважали "незначною загрозою". Так, після 4 років війни в Україні у натівців дрони досі викликають "вау-ефект" - ефект несподіванки.

Тобто, Україна, яка дещо невпевнено відкриває експорт озброєнь, може одразу вийти на "преміальні" азійські ринки з найбагатшими покупцями. Це, безсумнівно, плюс. Бо в нас є технології та вільні виробничі потужності, але немає коштів. Якщо оборона буде сама себе фінансувати, то ми будемо лише у виграші. Якщо, звісно, не будемо себе поводити як та "коза балувана" з відомої казки – не будемо ставити потенційним покупцям зайві умови та, навпаки, будемо конструктивні.

І справа тут не лише у грошах. Ми з арабами є конкурентами за протиракети для "Петріотів". Бо їх виробництво "нелякані" американські виробники, які живуть все ще у мирних часах, обіцяють наростити лише "до 2030 року".

Але і нам, і арабам ці ракети потрібні "на вчора". І якщо араби не будуть їх витрачати на ті ж "шахеди" в таких небувалих обсягах, то нам же потім більше ракет для американських ЗРК дістанеться.

Варто додати, що, на тлі підготовки до іранської авантюри, Пентагон восени та взимку й без того скорочував нам постачання протиракет та ракет "повітря-повітря" для наших F-16. Ще одна "побічка" цієї війни для нас.

А раніше, під час попередньої іранської кризи, тисячі вже законтраткованих для нас ракет APKWS американці передали Ізраїлю. Це старі дешеві некеровані авіаційні ракети, які після модернізації стають керованими по лазерному променю (але це у десятки разів дешевше за протиракету до "Петріота").

Це наочно показує, що США нездатні забезпечити засобами ППО всіх своїх "підопічних" навіть у форматі закупівлі. І якщо хоча б частину цього попиту ми втамуємо самі, то це нам же буде тільки у плюс. Співпраця з арабами зменшувала б для нас і для них цю проблему. Та й "зайти" на Близький Схід в якості рятівника – це значно б посилило наш вплив у регіоні. Дійсно стало б нашим "козирем".

Невже Кремль, який поки що за цими процесами довкола Ірану лише спостерігає, допустить наш вихід на нову "сцену" - чи, скоріше, на новий театр бойових дій проти "осі зла"? Так, допустить.

Бо Кремлю вже не до цього. Основою його впливу було засипання грошами потенційних партнерів у Азії. Але якщо в тебе гроші "тю-тю", і ВВП просідає, то вже якось не до українських дронів у арабів та американців.

Але ж, почекайте, ціни на нафту зростають, Путін зі своєю "кодлою" невпинно декламує "переможні" заяви, а російський переговірник Дмітрієв прямо прогнозує "нафту по сотці" - хіба це не "зірковий час" для росіян? Насправді все складніше.

Попри купу грізних заяв з Тегерану та Москви, реально "розкачати" нафту вдалося лише до 90 доларів за "діжку". Що теж багато, але, з урахуванням російських дисконтів у 25-26 доларів на кожен барель, як писав Reuters, це все ще близько до рівня "бюджетного правила" РФ на 2026 рік (59 доларів).

90 мінус дисконт - це поки що 65 доларів. Це більше 35-40 доларів, які були у лютому, але до 100 доларів за Urals ще далеко. Та й ця ціна встановилася лише на 7-й день війни з Іраном, а до цього було близько 82 за барель.

А щоб росіяни відчули зміни, потрібно, щоб пройшло хоча б 2-4 тижні – саме стільки йде танкер до покупця. Поки що ж РФ виконує старі "дешеві" контракти. Проте, дійсно, динаміка є загрозливою.

Чому ціни не ростуть так швидко, як всі прогнозують? Бо є "компенсатори".

Ормуз заблоковано, але досі не повністю - близько 5% суден через нього проходять зараз, а, з урахуванням зменшення інтенсивності іранських ударів, цей показник, ймовірно, скоро почне зростати.

Плюс є обіцянки Трампа захистити торгові шляхи та запустити пільгове страхування суден. Хоча це поки лише обіцянки, але ціни на нафту вони, все ж, дещо стримують. Як і збільшення поставок нафти з Саудівської Аравії через Червоне море. Плюс ще 1 березня ОПЕК+ проголосувала про збільшення видобутку, а Китай, США та інші найбільші імпортери нафти вже мають рекордні запаси і зараз закупівлі вони зменшують, що стримує попит.

Чому про це так багато говоримо? Бо для України ціни на нафту - це ще один "вимір" іранської та російської проблеми. І поки що виглядає так, що нова кон’юнктура, якщо вона не затримається надовго, навряд чи врятує Кремль від фінансових проблем.

Так, зараз "на тоненького". Але на тлі, здавалося б, "зіркового часу" Кремля, рубль помітно знецінюється до юаня (хоча мав би укріплюватися), а російські біржові індекси, після зростання перших днів, знов почали просідати. Російська криза значно глибша, ніж Кремль показує.

Хоча, ось, днями з’явилася інтригуюча статистика, що ВВП РФ у січні впав на 2% (і це вони ще "правильно" рахують), на тлі "викидання" з ФНБ (Фонду національного добробуту) аж 4 трильйонів рублів за січень та виплат по старих боргах 244,4 мільярда "дерев’яних" вже у лютому.

Попри тимчасові "радощі", РФ зараз буквально не має "надприбутків".

Бо "бюджетне правило" й вказує на рівень нафтових прибутків, які одразу "з’їдаються", та "надприбутків" (понад 59 доларів за барель нафти), які йдуть до ФНБ у "закрома".

Коротше кажучи, РФ і свою "заначку" прискорено "проїдає", і у борг бере (а виплат по відсотках все більше), і на поточні витрати все одно вже не вистачає. Засипати грошами арабські монархії, допомагати Ірану та іншим своїм "партнерам" росіянам все складніше. І вони принаймні зараз реально не можуть нічого протиставити українському пакету "зерно плюс безпека".

Та й сам Кремль не надто поспішає рятувати свого ключового офіційного союзника – Іран. Бо росіяни сподіваються, що поглиблення іранської кризи ще більше "розкачає" ціни на нафту. А ще – Путін не хоче зайвий раз дратувати Трампа, який, за бажання, би міг ввести зараз санкції на РФ та взагалі "обнулити" слабкі російські фінанси.

У підсумку, Україна повинна скористатися вигідною кон’юнктурою, щоб і заробити, і отримати собі потужні геополітичні "карти" (вплив на Глобальний Південь), і ще більше послабити вплив Кремля. Головне – не зволікати.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням