Зустріч Зеленського та Путіна: у "гру" вступає Лукашенко

Постійний представник України при ООН Андрій Мельник заявив, що президент України Володимир Зеленський готовий зустрітися з російським диктатором Володимиром Путіним "де завгодно", окрім Москви. Це була спроба парирувати тези російської делегації щодо "актуального запрошення до Москви". І незабаром ми почуємо від вусатого білоруса пропозицію "готові прийняти". А в цей момент Путін може виступити з очікуваною ініціативою: "не Москва, то Мінськ". Для нього це демонстрація того, що українська делегація на чолі з першою особою приїде до країни, яка за останні роки потрапила в колосальну залежність від РФ.

Питання: а що Лукашенко? Він буде максимально наполягати, благати, вимагати (якщо вийде) такого формату. Для нього це питання політичного виживання та можливості провести транзит у спокійній обстановці. Своєрідний аналог "мінських" угод не з точки зору змісту, а з точки зору політичних наслідків.

Питання – "Чи вийде?". І ось тут можна говорити про нові вступні умови для Мінська. Адже досвід 2015 року точно повторити не вийде. Зате є можливість зіграти трохи по-іншому.

По-перше, максимізувати вигоди від свого окремого напрямку переговорів із США. Тобто накласти діалог Вашингтон–Мінськ на американський напрямок замороження війни в Україні. І надати "ще одну послугу" Трампу. Тим більше, що Путін, можливо, не буде проти.

По-друге, якщо переговори йдуть в американському напрямку, то давайте згадаємо 28 пунктів Дмитрієва-Віткоффа (які згодом трансформувалися в 20 пунктів). Там передбачено американське управління частиною заморожених російських активів, які підуть на відновлення України. І якщо мова йде не про прямого розпорядника, а про аналог "міжнародного контролю", то є Рада Миру, яку раніше створив Трамп. А Білорусь у ньому – учасник. Таким чином, для Лукашенка це можливість хоч боком, хоч задом, але обійти питання відповідальності за агресію та повернутися на український ринок.

По-третє, поступовий вихід з-під санкцій (європейських) і повернення на європейський ринок. Та сама ситуація – "посередник". Причому потрібний "посередник". І є можливість "продати" цю функцію. Нехай не відразу, але поступово.

По-четверте, як не парадоксально, але й китайський фактор. Пекіну набридла ситуація, коли Лукашенко загнав себе в ізоляцію на західному напрямку. Перспективи виходу з кризи в найближчому майбутньому стануть чинником, здатним поліпшити китайсько-білоруські відносини. Для Лукашенка це означатиме, що КНР знову предметно займається Білоруссю, відокремлено від Росії. А це – знову питання стабілізації та майбутнього транзиту.

Тому Лукашенко незабаром почне часто й у красивих виразах цитувати представника України в ООН. І порушуватиме це питання перед Путіним.

Для Москви, повторю, це прийнятно. Але без політичних наслідків, які можуть розширити поле маневру для офіційного Мінська. Тому Путін погодиться не відразу. Зробить паузу. Але можливість "застати за словом" Україну з пропозицією зустрічі в найнеприємніший для Києва момент навряд чи пропустить.

Ще один момент: усе це – "вікно можливостей" у рамках американського треку, який закінчується взимку. Якщо, звісно, не буде домовленостей про принципи заморожування (що малоймовірно).

Далі можливе переформатування переговорних рамок із новими посередниками. І для Мінська завдання ускладниться: доведеться працювати і з Вашингтоном, і з Пекіном, при цьому не надто дратуючи Європу. Такий сценарій (вже навесні-влітку) несе для Москви ризики з точки зору утримання Білорусі. Тому якщо поточне "вікно можливостей" пройде, перед відкриттям нового варто очікувати активних спроб РФ втягнути Лукашенка в чергову авантюру, яка остаточно закріпить за ним статус "супертоксичного". Без можливості швидко "відмитися". Тож для Лукашенка лютий-березень стануть вкрай неприємними місяцями.