Країна-агресор Росія зібрала на Курщині угруповання чисельністю близько 37 тисяч військових, аби витіснити ЗСУ з території Росії. Ворог планує закінчити цю операцію до кінця жовтня, а потім розпочати створення “буферної зони” на північному сході України, поблизу державного кордону. Але об’єктивні обставини такі, що противник не зможе виконати цих завдань. Передусім проблема у кількості особового складу.
Сторона, що наступає, повинна мати чисельну перевагу щонайменше уп’ятеро. Угруповання ЗСУ на Курщині налічує близько 10 тисяч, вороже – 37 тисяч. Отже, цього явно замало. Українська армія має всі можливості для того, аби надовго залишитися в Курській області Росії та знищувати ворога, який вочевидь продовжить атакувати.
Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZ.UA висловив ветеран війни, громадський активіст, юрист Олег Симороз.
– В Інституті вивчення війни припустили, що Росія може мати план до кінця жовтня створити “буферну зону” поблизу кордонів України на північному сході. Водночас це навряд чи вдасться ворогу, зокрема, через те, що його угруповання становить близько 37 тисяч. Чи погоджуєтеся ви з такими оцінками? На вашу думку, як можуть розвиватися події на Курщині?
– Справді, про створення “буферної зони” говорити завчасно. У нас дуже протяжний кордон. Навіть якщо ми говоримо про північний схід, то крім певних дрібних успіхів ще пів року тому в районі Вовчанська ворогу не вдавалося серйозно проривати наш кордон. Отже, я оцінюю таку перспективу як малоймовірну, тому що для цього треба задіювати дуже великі сили. Доведеться знімати війська з фронтів. Заради перспективи просування на кілька кілометрів? Це було б нелогічно.
Щодо Курщини, то дійсно повідомляється про російське угруповання чисельністю 37-40 тисяч. Верховний головнокомандувач – президент Зеленський повідомив, що вдалося виманити туди російські війська. Зараз на Курщині вони не мають серйозних успіхів, хоча на початку були певні успіхи під час ударів з флангів у районі річки Сейм. Вони трохи вирівняли ситуацію з понтонними переправами і загалом із пересуванням. Але на цьому все і зупинилося.
Чи вистачить 37-40 тисяч? Про це говорити зарано. Нам достеменно не відомо, яка саме кількість ЗСУ перебуває на цій ділянці. Щоб росіяни могли мати певні успіхи, щоб вони мали можливість витіснити ЗСУ, їх там має бути вп’ятеро більше. Про це говорить військова книга. Тих, хто атакує, завжди має бути в рази більше, тим паче, якщо вони планують проводити наступальну операцію.
На мою суб’єктивну думку, угруповання ЗСУ на Курщині може налічувати 10 тисяч і більше. Тому, відповідно, 40 тисяч противнику може бути недостатньо. Але, як показала практика, в цій війні багато чого може закриватися дронами, артилерією тощо. Все залежить від того, наскільки ЗСУ підготувалися до оборони, які фортифікаційні споруди.
Є перспектива певних наступальних дій, думаю, на нашому лівому фланзі, у районі річки Сейм. Там є певні просування і перспектива оточення російських військ. Але глобально на Курщині ми просуватися не будемо, тому стоїть питання щодо оборони. Там є перспектива, по-перше, надовго залишитися, по-друге, завдавати вогневого ураження і знищувати ворога, котрий вочевидь буде атакувати.
– Нині на Заході точаться дискусії щодо зняття обмежень на застосування переданої Україні зброї для завдання ударів по території Росії. Чи припускаєте ви, що, по суті, сьогодні просто усі чекають на результат виборів у США? Якщо б ці обмеження були зняти сьогодні, чи стало б це переломом у війні? Якщо вони будуть зняті після виборів, чи не буде це запізно? Чи тут не все так просто?
– Справді складна ситуація і точно складніша, ніж з постачанням озброєння, коли ми вибивали Patriot, Abrams, F-16… Все це набагато складніше, що стосується далекобійного озброєння.
Стосовно США, я думаю, що ситуація поки що глобально не зміниться. Були відвідування України американськими високопосадовцями, зокрема, у Києві був Ентоні Блінкен. Попри масовані удари по нашій країні, по нашій цивільній інфраструктурі, по “Охматдиту”, по Харкову тощо, ситуація залишається незмінною. Наші партнери не готові надати нам дозвіл на застосування зброї на території РФ.
Очевидно, що це лицемірні погляди. Адже терористи б’ють абсолютно усіма видами озброєння, але наші партнери говорять, що ракетне озброєння може призвести до ескалації. Це абсурд. Це виключно політика.
Вважаю, це питання буде вирішуватися в США вже після виборів. Проте давайте не забувати, що чинний президент Байден є в одній команді з фавориткою виборчих перегонів у США Камалою Гарріс. Можливо, заради певних політичних дивідендів під самі вибори таке рішення буде ухвалено. Але зазвичай американська політика, особливо коли залишаються лічені місяці до виборів, не любить різких кроків. Переважно на фінішній прямій кандидати намагаються уникати таких кроків. Отже, питання, найімовірніше, буде вирішуватися вже новою адміністрацією.
Але не забуваємо, що не Америкою єдиною. Зокрема, багато чого залежить і від Німеччини. На жаль, пан Шольц демонструє ще гіршу позицію. Він прямо говорить про те, що вони не готові давати такі погодження. І це величезна проблема.
Думаю, все буде залежати від спільної позиції, якої, на жаль, досі немає. Навіть не схоже на те, що вона може з’явитися. Ключові країни, які постачають нам далекобійне озброєння, – це США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія. Від цих країн, від їхньої спільної позиції буде все залежати.
Далекобійне озброєння насправді багато що змінило б. Так, є аеродроми в РФ, які ми не зможемо діставати. Росіяни проводять передислокацію тощо. Але навіть наші удари по складах у Тверській області показали, що є велика перспектива завдавати ударів по російській території. По тих самих складах боєприпасів, НПЗ підходить більшою мірою ракетне озброєння, в якому ми залежимо від Заходу. Проте у нас є й своя ракетна програма, але, як я розумію, вона ще на ранніх стадіях.
До речі, щодо ударів по російських НПЗ є ще одна проблема нашої неузгодженості із західними країнами. Вони лицемірно просять нас не бити по НПЗ, бо це напряму впливає на нафтовий ринок, на ціноутворення пально-мастильних матеріалів. Але цими самими пально-мастильними матеріалами наповнюється оборонний бюджет РФ і ті самі пально-мастильні матеріали йдуть на фронт.
І це ще одна причина, чому Захід не хоче давати нам далекобійне озброєння.
Резюмуючи. За цим ще тривалий час буде стояти дипломатія, але думаю, що ми дотиснемо. Думаю, про найближче майбутнє не можна говорити. Втім найближчим часом президент Зеленський відвідає США, буде зустріч з Байденом, а також із Гарріс та Трампом, один з яких точно стане президентом США. Можливо, від цих зустрічей буде багато що залежати і ми після інавгурації, вже на початку 2025 року, справді побачимо погодження й українські ракети в тій самій Московській та Тверській області і не тільки.
Джерело: OBOZ.UA