На тлі повномасштабної війни підтримка літаків і гелікоптерів у боєготовому стані стала критично важливою. Значна частина цієї техніки – радянського виробництва, тож її модернізація потребує особливого підходу.
Особливої уваги вимагає авіоніка – системи управління, навігації, зв’язку та контролю, які переважно виготовлялися на території сучасної Росії, а також іншого застарілого обладнання. Через неможливість постачання оригінальних компонентів українські інженери шукають власні рішення, які відповідали б вимогам безпеки та сертифікації. Співзасновник компанії SOTY, яка спеціалізується на техобслуговуванні, виготовленні та модернізації пілотованої авіації Микола Богачук для “АрміяInform” розповів про три шляхи заміни застарілого обладнання, зокрема систем управління, навігації, зв’язку, запису та реєстрації даних.
За його словами, на сьогодні є три підходи до оновлення авіоніки:
1. Імпортозаміщення без змін у конструкції – один з найпрактичніших шляхів. Йдеться про виготовлення українських аналогів радянських приладів з тими самими габаритами, інтерфейсами та кріпленнями тощо, без зміни фізичних характеристики, у повній відповідності до оригіналу.
Такий метод дозволяє не вносити змін до технічної документації та зберегти існуючу архітектуру літальних апаратів. По суті, змінюється лише країна-виробник – з російської на українську.
“Фактично ми замінюємо лише виробника – з російського на українського. Завдяки цьому вдається вписати прилад у типову конструкцію без складних процедур змін до технічної документації”, – зазначив Богачук.
2. Створення власних цифрових рішень, зокрема систем, розроблених “з нуля”, що повністю замінюють радянські пристрої. Наприклад, замість магнітного дроту для аварійного сповіщення екіпажу використовуються пристрої з флешпам’яттю, які простіші в обслуговуванні та надійніші у використанні.
Такі розробки дозволяють скоротити витрати та уникнути тривалих ремонтів: обладнання функціонує доти, доки технічно справне. Це значно підвищує ефективність бойової авіації у складних умовах, вважає фахівець.
3. Впровадження нових систем із міжнародного ринку, тобто адаптація вже готових високотехнологічних рішень, які використовуються в цивільній або військовій авіації інших країн. Але й тут труднощів не бракує: кожен тип авіаційної техніки потребує специфічної інтеграції щодо систем живлення, інтерфейсів, панелей керування тощо.
“Якщо ми вже щось інтегрували в гелікоптер Мі-8, це не означає, що воно одразу підійде для винищувача МіГ-29. Потрібно адаптувати систему живлення, перевірити сумісність, змінити інтерфейс пілота, прокласти кабелі, внести зміни в панелі”, – пояснив інженер.
За словами експерта, таке обладнання не можна просто встановити, адже воно вимагає сертифікації, льотних випробувань та офіційного затвердження. Проте успішна інтеграція відчиняє двері до ще потужніших технологічних рішень.
Модернізація авіоніки має не лише військове значення, пояснив Богачук. Українські рішення вже виграють тендери в Азії, Африці та Східній Європі, де досі експлуатуються сотні радянських літаків.
Ключовими перевагами стають гнучкість, технічна обізнаність і реальний досвід у роботі з цією технікою. Україна не тільки зберігає авіацію, а й навчається її поступово оновлювати так, щоб бути незалежною від країни-окупантки. Це дозволить отримати технологічну та стратегічну свободу.
Як повідомляв OBOZ.UA, Росія активно домагається від Сполучених Штатів скасування санкцій проти її цивільної авіації. Ключовим питанням є відновлення постачання запчастин для літаків західного виробництва, а також офіційне визнання ремонтних робіт, які російські авіакомпанії змушені проводити без сертифікації виробників.
Джерело: OBOZ.UA
