Питання розміщення на території України миротворчого контингенту з Європи стане однією з центральних тем для обговорення на Мюнхенській конференції цього тижня. Втім подібну перспективу за умови, якщо Україна не стане членом НАТО, розумним кроком вважають не всі європейські урядовці та аналітики західних країн.
Водночас виникають труднощі з достатньою кількістю військовослужбовців, які могли би увійти до такої місії і стримати російського диктатора Володимира Путіна від продовження агресії, та й зміна політики США вносить свої корективи. Про це йдеться у матеріалі The New York Times.
У статті, в якій автор намагається проаналізувати, чи здатні європейські війська захистити безпеку України, він зазначає, що без вступу України до НАТО відправка на українську територію великої кількості європейських військ багато кому видається нерозважливою, ба навіть нерозумною.
“Без явної участі Америки в такій операції — з американським повітряним прикриттям, протиповітряною обороною та розвідкою, як людською, так і технічною — європейські війська були б під серйозною загрозою російського зондування та навіть атак”, – йдеться у статті.
У матеріалі згадали, що, за словами президента України Володимира Зеленського, для врегулювання війни необхідно відправлення в Україну миротворчого контингенту чисельністю щонайменше 200 тисяч: такі сили могли би стати певною гарантією безпеки. Однак навіть за досягнення консенсусу у цьому питанні перед Європою постало би питання нестачі особового складу.
“Це майже втричі більше, ніж уся британська армія, і аналітики вважають це неможливим”, — пише NYT, додаючи, що Європа просто не має 200 тисяч військовослужбовців.
Для Європи було би складно зібрати контингент навіть з 40 тисяч військових. Причина, вважають у NYT, полягає з повільним економічним зростанням, нестачею військ і необхідністю збільшувати військові витрати для власного захисту.
“І, найімовірніше, цього буде недостатньо, щоб забезпечити реальне стримування Росії”, — йдеться в публікації.
На думку професора військових досліджень у Королівському коледжі Лондона Лоуренса Фрідмана, для реальних сил стримування зазвичай необхідно “більше ніж 100 000 військовослужбовців, спрямованих на виконання місії” для регулярних ротацій і надзвичайних ситуацій.
До того ж, співрозмовники автора матеріалу з європейських урядових кіл підкреслюють: подібна миротворча місія на землі потребує американської підтримки. Без неї життя військових наражатимуться на небезпеку, а Росія на додачу робитиме усе, аби підірвати як політичний, так і військовий авторитет НАТО.
Мала кількість військ без підтримки США буде не гарантією, а швидше “блефом” і може підштовхнути Росію до ” промацування ґрунту”, якому держави НАТО, на думку експертки з питань оборони з Німецького інституту міжнародних відносин і безпеки Клаудії Мейджор, навряд чи могли би протистояти.
Найреалістичнішими, на думку Фрідмана, є три ключові моделі розвитку подій: миротворча, стримувальна і модель “розтяжки” (“Tripwire force”). І кожна з них має свої недоліки.
Недоліком першої моделі є те, що миротворці мають легке озброєння, достатнє лише для самооборони. Зазвичай контингент формується з військових з багатьох країн – як правило, під егідою ООН. Оскільки лінія фронту в Україні має протяжність 1300 км – знадобиться “величезна кількість військ”, яку, як зазначалося, Європа наразі забезпечити не може.
Модель “Tripwire force” де-факто вже реалізується НАТО у восьми країнах-членах, розташованих близько до РФ. Однак працюватиме вона лише за умови, що існує нерозривний зв’язок між військами на місцях і більшими підкріпленнями, готовими вступити в бій у разі потреби, з чим у випадку з Україною виникають певні труднощі.
Найнадійнішою, зазначено у матеріалі, могла би стати модель з залученням сил стримування, однак для її реалізації необхідно щонайменше 150 000 добре оснащених військовослужбовців, а також ППО, розвідка, озброєння і допомога США в стратегічних засобах.
Ба навіть якби все це вдалося забезпечити, Фрідман зауважує, що не може уявити, що Росія погодиться на такий розвиток подій. Тож найкращою моделлю після потенційного припинення вогню, на його думку, може стати четверта модель з умовною назвою “дикобраз”, котра полягала би у забезпеченні західними партнерами Збройних сил України достатньою кількістю зброї, ресурсів та навчання, зокрема за участі західних сил. Так з’явився би шанс донести до Росії думку, що їй не варто здійснювати спроб розв’язати нову війну. Однак спрацює це лише у випадку, якщо такі зобов’язання Захід візьме на себе на довгострокову перспективу.
Нагадаємо, наприкінці січня цього року у МЗС Росії вибухнули погрозами через ідею розміщення миротворців в Україні. Там пригрозили Заходу: якщо той відправить на територію України миротворців без дозволу Москви, ці військові, мовляв, стануть “законною ціллю” для окупаційних військ.
Тим часом президент Володимир Зеленський вважає, що будь-які миротворчі сили, якщо вони будуть розгорнуті в Україні, мають включати війська США. Це буде запорукою їхньої ефективності.
Джерело: OBOZ.UA
