У боях за Україну загинув молодий воїн Олександр Самойлович на псевдо “Віллі”. Захисник, якому навіки залишиться 18 років, пішов на фронт добровольцем і 5 квітня прийняв смерть у бою.
З юнацьких років Олександр був у націоналістичному русі, його однодумці й побратими кажуть: попри юний вік, він був взірцем чоловіка і патріота. Про загибель воїна повідомили у Славутській громаді.
Народився Олександр Самойлович 17 вересня 2006 року в місті Славута. Навчався у Славутській гімназії № 4, з 2021 року – у Славутському ліцеї за профілем “іноземна філологія”.
Після випуску з ліцею у 2023 році вступив до Національного університету біоресурсів і природокористування України.
“Його життя тільки починалося… Та вже тоді він був далеко не звичайним юнаком. У 16 років прийшов до лав Національно-визвольного руху “Правий сектор”. Не для “галочки”, не заради статусу чи фотографій у соціальних мережах. Він прийшов готувати себе до Великої боротьби. Коли Росія розпочала повномасштабну війну, Сашкові було лише 15. Він мріяв стати до лав ЗСУ, але за віком ще не міг. До повноліття готував себе до служби: проходив вишколи, вивчав тактику, медицину, військову справу”, – розповіли у громаді.
Також Олександр активно займався спортом.
“Юнак був сильним, рішучим і дуже щирим. Лідер з дитинства, спортсмен, який займався тайським боксом і боротьбою. Спорт був невід’ємною частиною його життя: 11 років футболу, 4 роки тайського боксу. Він завжди віддавав себе повністю тренуванням і виступам. Часто казав: “Я не уявляю своє життя без спорту”. Олександр обожнював гори. Для нього це були не просто мандрівки, а глибоке духовне очищення, спосіб знайти себе”, – кажуть у громаді.
Олександр Самойлович був націоналістом і палким патріотом. Захоплювався вивченням історії України. Особливо цікавили його періоди козаччини та повстанського руху і Холодноярської республіки. Його улюбленою книгою став “Холодний Яр” Юрія Горліс-Горського, а на грудях хлопець мав татуювання: герб Холодного Яру. У громаді кажуть, що життєвим кредо молодого українця стали “Воля України або смерть” та “Вірний до смерті”.
“25 жовтня 2024 року, у віці 18 років, коли більшість його однолітків лише розпочинали студентське життя, Олександр підписав контракт і став воїном 1-го окремого штурмового батальйону імені Дмитра Коцюбайла. У цивільному житті його називали “Віндір”, що скандинавською означає “Воїн”. Під час служби мав позивний “Віллі”. Юнак пройшов підготовку у Великій Британії, навчав інших, вів побратимів за собою. Йому довіряли навіть ті, хто був вдвічі старший, бо в його очах палав вогонь – вогонь свободи, вогонь непохитної віри”, – зазначили у громаді.
Служив солдат Самойлович на посаді сапера-розвідника.
Свій останній бій Олександр прийняв 5 квітня поблизу населеного пункту Вовкове Покровського району, що на Донеччині: він загинув під час виконання бойового завдання.
“Він не встиг пожити, але встиг стати тим, ким не кожен наважиться стати за все життя – героєм. Без масок, без штучного героїзму. У “Праву молодь” прийшов у 16 років – не заради статусу, а щоб готувати себе до Великої війни та Великої боротьби. І коли настав його час – він пішов. Усміхнений. Сильний. Світлий. Вірний до смерті. Він не хотів вмирати. Боявся залишити матір саму. Але попри страх, зробив вибір. Бо знав: його жертва дасть шанс на життя сотням інших синів”, – кажуть про “Віллі” у “Правому секторі”.
Молодий українець, що був спершу учасником, а згодом і керівником київського осередку “Правої молоді”, вражав усіх, з ким зводило його життя, своєю відданістю переконанням і любов’ю до України.
“Відповідальний, ідейний, сповнений наснаги до життя та боротьби. Олександр доєднався до лав Збройних сил одразу після повноліття, завжди прагнув кращого. Справжній приклад націоналіста, який жив Чином, планував створити сім’ю та повинен був жити довго та щасливо. Він жив заради України, за Неї і віддав життя. У свої 18 років “Віллі” загинув Героєм!” – написали про воїна на Facebook-сторінці “Права молодь Прикарпаття”.
“Його серце билося за Правду, за Волю, за тих, кого потрібно було захистити.”Віллі” належав до тих, хто змінює інших. Він не змушував – він вів за собою прикладом. Завжди тверезий. Завжди дисциплінований. Завжди на боці Правди. Тайський бокс, вишколи, самопідготовка, лідерство… У 18 років він був прикладом для дорослих чоловіків. Він жив так, як ми всі лише мріємо жити – чесно, гідно, за Ідею. І загинув так, як боїмося загинути – молодим, красивим, усміхненим”, – кажуть про Олександра у “Правому секторі”.
Вже під час навчання у ліцеї Олександр знав, що захищатиме рідну землю зі зброєю в руках.
“Ще перебуваючи у ліцеї, юнак мріяв продовжити навчання за військовим напрямком. У закладі проявив себе як дуже свідомий, порядний, поміркований, патріотично налаштований хлопець. Він був розумним, сміливим, здатним на відважні рішення, можна сказати, що емоційно “гаряча голова”, не боявся брати відповідальність на себе. Навколо Олександра завжди було багато друзів – молодих людей, які поділяли його патріотичні погляди та любов до України”, – пригадують у навчальному закладі.
А друг полеглого воїна Павло Твердоступ підкреслив: Олександр був “людиною правди”.
“Саня був людиною правди , чеснішу людину, ніж він, я ще не зустрічав. З тобою ми робили перші наші подорожі та авантюри, ти завжди був національно свідомим та хотів допомогти Україні, був чесним, щирим та відвертим, сильним і мужнім. Я памʼятаю кожен раз, як ми жартували один над одним, як допомагали один одному в усіх важких ситуаціях, памʼятаю, як ми з тобою тренувались я вчив тебе боксу. А зараз це все стало лише світлими спогадами про тебе, які назавжди залишаться зі мною. Для мене ти завжди будеш прикладом та героєм. Памʼять про тебе вічна, назавжди 18”, – звернувся він до друга, що так передчасно пішов у засвіти.
На момент загибелі Олександр Самойлович був студентом 2-го курсу агробіологічного факультету НУБіП України. За той недовгий час, поки ще не змінив студентську лаву на берці, він встиг залишити слід у житті навчального закладу.
“Олександр не встиг сповна відчути студентське життя, але за цей короткий час проявив себе як активна та творча особистість. На першому курсі він був солістом, виконавши патріотичну пісню “Зродились ми великої години” на конкурсі “Пісня першокурсника”. Також Олександр ініціював та організовував тренінги з домедичної допомоги для студентів НУБіП України, демонструючи свою небайдужість та бажання допомагати іншим. Він не хотів смерті, боявся залишити маму. Але любов до Батьківщини та усвідомлення відповідальності за майбутнє інших спонукали його стати на захист рідної землі. Його серце билося за правду, за волю, за тих, хто потребував захисту. “Віллі” був прикладом для багатьох”, – зазначено у дописі на Facebook-сторінці агробіологічного факультету.
У “Правому секторі” підкреслили: загибель Олександра підтверджує тезу “Найкращі йдуть першими”.
“Той, хто завжди заступався за слабших. Той, хто не знав страху. Той, кому довіряли життя. Його усмішка була найщасливішою – її пам’ятатимуть усі, хто бачив її хоча б раз. У ньому жила сила, якої не зламали навіть обстріли. “Найкращі йдуть першими”, – казали нам. Ми не вірили. Тепер віримо. Бо найкращого з нас вже немає. Не дозволимо забути. Не пробачимо ніколи. Не зупинимось, доки не доведемо цю боротьбу до кінця – за нього, за всіх таких, як він. Спочивай, брате. Твоя усмішка житиме в наших серцях. Твоя ідея – в наших діях. Твоя жертва – у нашій пам’яті. Назавжди”, – звернулися до полеглого у бою побратима у “Правому секторі”.
Попрощалися з Олександром Самойловичем у його рідній Славуті 11 квітня. Вічний спокій він знайшов на міському кладовищі. Того дня у місті було оголошено день жалоби.
Нагадаємо, раніше стало відомо, що на Чернігівщині провели в останню путь Героя Сергія Кияницю. Він захищав Україну ще з 2014 року.
Також повідомлялося, що у боях на Донецькому напрямку загинув захисник з Хмельниччини. Роман Гринчук став до лав українського війська у 2022 році, воював на Харківщині та Донеччині, був поранений і під час реабілітації зустрів своє кохання. Воїн вже планував майбутнє весілля з коханою Аліною, але усі мрії обірвала війна.
Джерело: OBOZ.UA
