“Тривога, війна!” – ці слова о четвертій ранку 24 лютого 2022-го перевернули життя 23-річного Юрія Шеверака, який тоді знаходився за 13 кілометрів від російського кордону на Харківщині. Став одним із перших українських військових, які зустріли ворога.

Попереду на нього чекали місяці виснажливих боїв, важке поранення, десять операцій та довгий шлях реабілітації. Але жоден виклик не зламав його волю до життя.

Сьогодні він підкорює гори, займається боксом і надихає інших своїм прикладом. Ми поспілкувалися із ветераном війни.

КОЖНА ХВИЛИНА МОЖЕ СТАТИ ОСТАННЬОЮ

“Мені зараз 24 роки. Коли отримав поранення, було 23”, — говорить Юрій, уродженець Івано-Франківщини.

До війни він працював за кордоном, мандрував. Але десь глибоко в душі визрівало рішення, яке змінило все життя, зізнається боєць.

“Щось мене підштовхнуло записатися у війська. Думав – відслужу і все буде супер”, — пригадує він.

Юрій почав служити у Харківській області, став кулеметником. Дев’ять місяців строкової служби промайнули швидко, але саме вони підготували його до війни.

Шеверак служив за 13 кілометрів від кордону з Росією.

“Було близько четвертої ранку. Навіть трохи раніше. Пролунала команда: “Тривога, війна”. І все. Почалося”, – згадує він перші дні повномасштабного вторгнення.

Але найглибше у пам’яті закарбувався серпень 2022 року. Саме тоді він отримав важке поранення.

“Нас того дня спочатку тримали як резерв. Чекали чотири години, а потім надійшла команда висуватися. П’ять кілометрів під постійним мінометним обстрілом! Я ніс кулемет та боєприпаси. Залишалося всього 50-70 метрів до нашої позиції. І тут – розрив 120-ї міни прямо біля ноги. Я впав, закричав: “Триста!” — пригадує він.

Тоді і почалася боротьба за життя. Все залежало від швидкості дій побратимів. Товариш одразу наклав йому турнікет і сховав у воронці від вибуху, прикрив гілками і якимись речами, а потім – побіг за підкріпленням.

Потім товариші перетягнули його на сто метрів до бліндажа і поклали на ноші. Евакуаційний транспорт знаходився за п’ять кілометрів. Техніка не могла підійти ближче, тож хлопцям довелося нести Юрія на руках весь цей шлях, під щільним обстрілом.

Найскладнішим моментом став перехід між лісопосадками.

“Там не було жодного укриття. І раптом – знов вибух 120-ї міни. Всі впали. Я думав – це кінець і мене вже ніхто не донесе. Але хлопці… Вони підвелися і продовжили нести”, — розповідає Шеверак.

БОРОТЬБА ЗА НОГУ

У госпіталі почалася боротьба за збереження кінцівки. Спершу ногу ампутували нижче коліна. Однак пізніше медики в Дніпрі винесли невтішний вердикт: потрібна повторна операція вище коліна.

“Коли прокинувся після операції – коліна вже не було”, — із сумом згадує він.

Відновлення після встановлення протезу стало окремим викликом.

“Перші два тижні в травматології – це пекло на землі, — каже Юрій. — Біль був нестерпним. Це фантомні болі, а також біль від ран”.

Десять операцій, діалізи, чистки рани. Тіло бійця витримало великі навантаження. Без знеболювальних їх перенести було б неможливо.

“Починати ходити було важко. Перші кроки на ходунках забирали ледь не всі життєві сили”, — розповідає військовий.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Готується стати олімпійським чемпіоном: військовий про “м’ясорубку” під Бахмутом, поранення і реабілітацію

Однак з кожним днем чоловік все впевненіше тримався на протезі. Тренування з силовими стрічками, вправи з баланс-тренажерами, відпрацювання патернів ходьби – все це давало свої результати.

Креативний елемент реабілітації – вправа з баскетбольним м’ячем, коли військовий просто набиваючи м’яч об підлогу, “перемикав” свідомість з фіксації на протезі і, таким чином, позбувався недовіри і “страху” перед залізною кінцівкою.

Вже за три тижні таких занять Юрій навчився ходити без допомоги милиць. А наприкінці минулого року боєць отримав новий колінний механізм до протезу.

“Тепер це вже не Жигуль, а крута іномарка”, – пожартував в соцмережах реабілітолог військового, який ділиться всіма досягненнями чоловіка, мотивуючи до фізичного відновлення інших поранених. І тепер навіть міська бруківка, круті сходинки чи навіть легка ожеледиця на вулиці – не перепона для прогулянок Юрія.

ЖИТТЄВІ ЗМІНИ

“За два дні після протезування я одружився”, — посміхається Юрій Шеверак. При цьому шлях відновлення чоловіка був довгим. В одному закладі він у прямому сенсі жив.

В контексті повсякденних викликів, найбільше змінилася витривалість. Якщо раніше він міг багато гуляти і не виснажуватись, то тепер уважно ставиться до сил та ресурсів: визначає конкретну точку призначення і розраховує сили. Втім, головна перемога Юрія – це його ставлення до ситуації.

“Я не звертаю увагу на реакцію оточуючих. Те як вони дивляться і реагують могло б когось ранити, але точно не мене. На обдумування поведінки інших людей не варто витрачати свою енергію”, – каже військовий.

Сьогодні Юрій займається боксом, тренується в залі, постійно пробує щось нове. Нещодавно піднявся на сім кілометрів в гори та спустився назад. Важливу роль у відновленні Юрія відіграє спілкування з побратимами та ветеранською спільнотою.

“Я підтримую зв’язок з хлопцями з підрозділу, знайшов нових друзів серед ветеранів”, — говорить він.

Надзвичайно важливою є і підтримка дружини.

“Вона була поруч кожного дня. Це дуже допомагало, особливо в найважчі періоди”, – зазначив боєць

Досвід Юрія – неоціненні уроки для тих, хто проходить схожі випробування.

“Найважливіше – це вміння аналізувати реальність. Потрібно розуміти – рано чи пізно стане краще. Гірше вже точно не буде”, – резюмував ветеран.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Джерело: Gazeta.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *